Не варто сподіватися на те, що наш народ такий мудрий

15:49, 17.05.2017

Тут дехто з колег, яких я поважаю і люблю, б’є рекорди широти світогляду, називаючи блокування російських ресурсів авторитаризмом і «вишиватництвом».
Мовляв, суспільство саме може відокремити мухи від котлет, потрібно дати народу вибір, народ мудрий і так далі.

 

По-перше, треба визнати, народ не мудрий, на жаль.. Давайте не лукавити вже з цим міфом про мудрий український народ.

 

Переважна більшість суспільства далі живе в мороці – моральному, економічному, ціннісному. Хто не вірить, заведіть в приміській київський електричці розмову про політику…. Або навіть в київському метро просто поговоріть про жизнь. Подивіться на вулиці міста, балкони, вирази облич, послухайте лексику сусідів за стінкою, музику, яку вони слухають, запитайте їх про улюблені книжки і кіно...

 

Олександр Пасхавер каже, що чверть суспільства є пробудженою, чверть антиукраїнською (антидержавною), а решта це інертне байдуже море. Мізки цих людей і є мішенню усіх цих Вкантактє, Одноклассников, Інтера, ТРК Ера та більшості проросійських медіа в Україні.

 

Ці ж люди, до прикладу, проголосують за умовного Лесика Довгого за 200 грн або заведуть в парламент Рабіновича, який піднявся винятково за рахунок контрольованого телеканалу і кремлівських тез «мір любой ценой» і «війна вигідна олігархам».

 

По-друге, щодо відокремлення мух від котлет. Ми з вами довгими десятиліттями «балансували» політичні позиції в ефірах, робили на мордобоях рейтинги своїм каналам («я маленькій чєхов»), подавали антиукраїнську, антидержавну точку зору як «альтернативну» у наших ефірах, створювали інформаційне поле конфліктів, ворожнечі і ненависті.

 

Мені довелося роками в ефірах вислуховувати брехню російської агентури -- Владіміра Корнілова, Іщєнка, Чалєнка, Царьова, Калашнікова, Олійника, комуністів Грача і Кілінкарова і психопата Гмирю (історика, який розповідав мені в ефірі, що Голодомор – то вигадка американців), депутатів від ПР.. І щоразу мені здавалось, що глядач бачить очевидне і розбереться.

 

Тільки от ні, глядач не бачить!!! Переважно він ковтає цей токсичний продукт абсолютно неперетравленим. І це природньо для постгеноцидного постколоніального суспільства, заточеного на виживання. Ця катастрофа, яку зараз переживає країна, втрата територій, війна -- це власне свідчення цього нерозуміння. І в цій катастрофі є наша з вами відповідальність.

 

Я часто запитую: от які шанси в країни, яка перебуває у стані війни, зберегти державність, якщо більшість телеканалів належать московським політичним емігрантам або проросійським олігархам, які просто ситуативно на боці України, і розганяють кремлівську риторику на мільйонну аудиторію щодня... (14-16 мільйонна аудиторія Інтера на дєньпобєди). Надіятися на «мудрість народу»? Ну не знаю..

 

А щодо широкого світогляду і незаангажованості дуже добре ще на початку війни казав Юра Макаров, що фактично ми маємо справу не просто з потужною пропагандою авторитарної держави РФ, а й з рештками тоталітарної ідеології й цінностей в головах більшості співгромадян — тут ніякої позиції журналістів «над битвою» бути не може за визначенням.

 

Не можна міряти ситуацію «недодемократії» сантиметром довершеної демократії. Бо ми просто втратимо державу.

 

Джерело

  • Мовне питання на Закарпатті й у Сінгапурі

    Підтримка Закарпатською обласною радою угорської мови (фактично всупереч державній) – значно загрозливіша, ніж може видатися на перший погляд. Адже мова йде не про сьогоднішній комфорт мешканців, а про тривалі стратегічні інтереси та пріоритети держави. >>

  • ЕКСПЕРТиза чи діагноз?

    Кремлівські пропагандисти сьогодні не гребують нічим, витягують на світ Божий різних оракулів, ясновидців, шаманів, пророків, які в усьому вихваляють Росію, стверджуючи, що вона буде великою та могутньою і стане володаркою світу. >>

  • Осип Зінкевич. Неформальний і не форматний

    Осип Зінкевич і справді був унікальною людиною. Він спокійно почувався і з президентами держав, і в товаристві шанованих професорів та меценатів, і серед поважних представників «української діяспори», і в компанії молодих літераторів чи просто студентів. >>

  • Партії чи громадські об’єднання?

    Якось, ще за совєцької минувшини, перед черговим з’їздом чи пленумом ЦК «руководящєй і направляющєй», кореспондент зi столиці запитав у літнього колгоспника: «Ну як воно, дідусю, живемо-можемо?». >>

  • А судді хто?

    Батьки дітей-дзюдоїстів в Одеській області заявляють про несправедливе суддівтво поєдинків і явне підсуджування учасникам, що були слабшими. Обурені батьки продовжують надсилати листи у Федерацію дзюдю і скаржаться, що там їх ігнорують. >>