Оголошується збір речей Шевченка…

26.08.2010
Оголошується збір речей Шевченка…

Під час відкриття оновленого музею в Каневі. VIP–екскурсовод — Лариса Скорик. (Фото з сайту resident.gov.ua.)

Про те, що в понеділок у Каневі чекають Президента Віктора Януковича, який має відкрити відреставрований музей Тараса Шевченка в Шевченківському національному заповіднику, можна було переконатися ще далеко від Тарасової гори. Адже від самого центру міста з обох боків шляху чатував міліцейський «караул», тамтешній шлях було старанно заасфальтовано, обабіч з’явилася нова огорожа та чепурні зупинки. А біля підніжжя Чернечої гори приємно вразив відремонтований причал.

 

«Треба закривати університет Поплавського як розсадник кічу і несмаку»

Ще за кілька годин до приїзду глави держави на Тарасовій горі збираються люди. З державними прапорами в руках. Одні ведуть житейські розмови про цьогорічний врожай картоплі, інші діляться враженнями про впорядковану територію навколо музею — рівненькі доріжки, зелені газони, світлий фасад самої будівлі. Між народом походжають заступник глави адміністрації президента Ганна Герман, віце–прем’єр Борис Колесников, міністр культури Михайло Кулиняк, поет Іван Драч, народний артист України Богдан Ступка, голова Народно–демократичної партії Людмила Супрун, народні депутати Ян Табачник, Володимир Олійник, Сергій Терещук та інші.

Користуючись моментом, журналісти оточують Ганну Герман. Мова заходить про розвиток культури в Україні. Кураторка гуманітарного напряму АП переконана, що в державі «немає концепції розвитку культури, немає державної, серйозної і перспективної політики у сфері культури». До того ж у ній багато несмаку.

«Я вважаю, що треба закривати університет Поплавського як розсадник кічу і несмаку, як заклад, який культивує все те, від чого треба відмовлятися. Величезної шкоди завдає те, коли на пляшці горілки клеять фото матері. Це злочин проти дітей, проти нашої нації, яку маємо рятувати від алкоголізму, а мама рекламує отруту», — заявляє Ганна Герман. На її думку, Вєрка Сердючка, як хірург, показує негативні явища, вона їх висміює, а «Поплавський культивує кічуху, голих тих дівок». Такого, наголошує Герман, вона ніколи прийняти не зможе. Але уточнює на всяк випадок, що «це поки що лише мої ідеї».

Доки Герман розмовляє з пресою, двом тітонькам у натовпі не дає спокою елегантний білий капелюшок заступниці глави адміністрації Президента. «Кажу тобі, не проста шапочка, дорого коштує. Фірма!», — доводить одна із них. «А вона мені сильно нагадує ту, яку мій чоловік в баню бере», — впевнено заперечує інша.

«Ми сьогодні відкриваємо нового Шевченка, якого українці мало знають»

Про те, що Президент уже на підході, «підказують» перші ряди, де гуртуються черкаські чиновники на чолі з «губернатором» Сергієм Тулубом. Вони, наче по команді, виструнчуються і повертають голови до музею, з тильної сторони якого і з’являється Віктор Федорович. Після покладання до могили Тараса Шевченка вінка та квітів Янукович виступив із промовою, в якій повідав, що художня муза Шевченка «була довершеною, модерною і на десятиліття випереджала мистецькі пошуки», що його поетична муза «сьогодні вражає своїм аристократизмом і непроминаючою сучасністю». Президент також озвучив популярну в культурних колах думку, що в Україні створили образ Тараса Шевченка як «старого діда у кожусі й кучмі, хоча він прожив лише 47 років і зовсім не був таким. Наприклад, у Санкт–Петербурзі він вів світське життя, а в останні роки життя став найвизначнішою, як нині кажуть, культовою постаттю в Російській імперії, за спогадами сучасників, людиною номер один». Перед тим, як вручити державні нагороди за відбудову музею і з нагоди Дня Незалежності, Віктор Янукович не проминув нагоди нагадати, що «сім довгих років музей був вилучений із культурного та духовного життя України включно до березня цього року. Дивитися на це не можна було далі. Тому, каже, він і прийняв рішення про невідкладне завершення робіт і відкриття музею саме до Дня Незалежності».

До приміщення музею спочатку запрошують Президента, київських і черкаських посадовців. Далі двері закривають, тож проскочити туди вдається навіть не всім журналістам, не кажучи про людей, які залишаються топтатися на ґанку. «Чи вдасться побачити оновленого Шевченка», — розчаровано каже чоловік у вишиванці.

Екскурсія для Віктора Федоровича у виконанні Лариси Скорик, за ескізними розробками якої й переобладнано інтер’єр музею, реставровано його фасад, а також виконано роботи з благоустрою прилеглої території (загальна вартість реконструкції складає 96 млн. 452 тис. грн.), триває трохи не півгодини. У музеї — натяжна стеля, на підлозі — граніт, у залах — електронні екскурсоводи, з допомогою яких на монітор можна вивести історію життя та творчості Шевченка.

Віктор Янукович говорить, «що Україна зобов’язана була зробити цей музей, який би був достойним пам’яті поета, а всі, архітектори та будівельники, котрі відбудовували музей, — увійдуть в історію». Президент також каже, що пишається тим, що йому випала історична місія «прикласти свою руку до відновлення музею Тараса Шевченка». За словами Ганни Герман, Президент зробив усе, щоб кошти для оновлення музею Кобзаря були. Він не раз заявляв про те, що речі Шевченка потрібно повернути в Україну, треба вести переговори з Росією та Казахстаном. Віктор Янукович і президент Росії Дмитро Медведєв вже вели розмову, аби дві держави разом відзначили 200–річчя з дня народження Тараса Шевченка.

Ближчі до Європи

«Ми зараз стали ближче до Європи, бо всі європейські музеї, ми називаємо це модерн, але роблять так, — ділиться враженнями від побаченого художній керівник театру імені Франка Богдан Ступка. — Мені подобається те, що зробили за ці чотири місяці в музеї, тут є простір», — каже він.

«Я прочитав величезний том про Василя Григоровича Кричевського. І те, що тут є — це не Кричевський. Це зовсім інша концепція закладена. І коли б мене спитали, хто виграв — Лариса Скорик чи Василь Кричевський, то я б сказав, що в даній ситуації виграла Україна і Шевченко. Бо за кілька минулих місяців тут щось намагалися зробити», — коментує для «УМ» побачене Іван Драч. При цьо­му він зізнається, що «не сприймає сизо–синьої туманної аури, яка панує нині в музеї. Можливо, розмірковує він, «наді мною гнітить Кричевський зі своєю дивовижною сонячністю». Але, на думку пана Драча, це є тип музею зовсім іншого характеру. І його можна сприймати, можна не сприймати. Але це тільки початок, і слава Богу, що це є.

«Після побаченого мене наче ота каменюка, що вони привезли з Києва у музей, придавила. В такому музеї знати Шевченка й полюбити неможливо. З такого музею ніхто не винесе того святого, що може людину зворушити. Що там можна побачити? Життєпис Шевченка? Його там немає! Там все холодне, все далеке, все байдуже! Мені чорно в очах стало від того всього. Дійсно, що темниця. Нема нічого, що б за душу зачепило. На чому ми дітей вчитимемо?», — зі сльозами на очах говорить «УМ» черкащанка Любов Помаранська. Вона каже, що сорок років їздить на Тарасову гору і таке оновлення музею Тараса Шевченка називає грабунком України.

«Зайдіть у хату «Тарасова світлиця», бо на неї теж чекає євроремонт», — гірко додає канівчанка Ольга Степаненко, показуючи на хату неподалік музею, в якій колись жив Іван Олексійович Ядловський, доглядач могили Тараса Шевченка...