Десь у 80–х роках минулого столiття я, тодi начальник Керченського морського торгового порту, i головний художник Керчi Роман Володимирович Сердюк побували в Полтавi. Перед цим у Керчi гостила делегацiя полтавцiв, а нас направили в Полтаву з вiзитом–вiдповiддю. Вибiр випав на нас тому, що ми на людях i вдома любили розмовляти українською мовою. Нам так i сказали: дивiться, не пiдкачайте, їдете в самий центр українства. Ми теж згоднi з таким визнанням: Полтава, а не Київ, i навiть не Львiв, є таким центром.
Нас привiтно прийняла жiнка, секретар мiськкому i начальник Полтавської залiзницi. Зiбрали людей у клубi для зустрiчi, видiлили супроводжувачiв для знайомства з мiстом.
Усе ми побачили, заминка вийшла тiльки на полi битви: показали пам’ятники Петру I, портрети росiйських генералiв i ненависного Меньшикова. Ми їх бачили i в Ленiнградi. «Покажiть пам’ятник Івану Мазепi», — попросив я. «Такого пам’ятника немає», — вiдповiли. «А портрета теж немає», — наполягаю. «Є, але вiн у пiдвалi» — «А чому не в залi?» — дивуюся. «Не входить у перелiк» — «Як же так? Дозвольте подивитися в пiдвалi...»
Словом, почали шукати його портрет у мiстi, домовилися з директором Краєзнавчого музею пустити нас у музей у вихiдний день. Дозволив, перенiс вихiдний своїй колезi. І ось ми втрьох у порожньому музеї. Мiй супутник iз хазяйкою в пiдвалах шукають портрет його бабусi, я один ходжу по залах, шукаю портрет Івана Мазепи. Менi пощастило, побачив невелику картину, повiшену в проходi мiж двома залами на торцi стiнки, пiдписану: «І. Мазепа». Сумнiваюсь, молодий хлопець на портретi нiчим не нагадує образ знаменитого гетьмана України, та й на непрестижному мiсцi виставлений...
Цей спомин викликала публiкацiя в «Українi молодiй».
Чудовий монумент І. Мазепи, виготовлений на прохання полтавцiв вiдповiдно до указу Президента, два роки стоїть на подвiр’ї майстернi. Це якраз та сторiнка iсторiї Полтави i України, якої не вистачало довгi роки. Туристи з усього свiту приїжджають у Полтаву дивитися не пам’ятник Петру I чи портрет мерзенного ката Батурина. Навiть росiяни вигнали Меньшикова на задвiрки iмперiї.
Отямтеся, земляки!
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
