«То була не наша Ілона!»

17.05.2011
«То була не наша Ілона!»

Цілий рік черкащани Надія та Анатолій Шитики не мають звістки від своєї 23–річної доньки. Ілона була студенткою Київського національного університету будівництва й архітектури. А потім поїхала продовжувати навчання у німецькому місті Брауншвейг. Там вона й зникла. Батьки переконані — її завербували інтернет–шахраї.

 

«Кому потрібне те навчання!»

Ілона з дитинства любила малювати. Цей хист у неї — від батька, Анатолія Дмитровича, який є художником. Здібна й талановита дівчина вступила до київського вишу і навіть стала автором макету, за яким канадська діаспора випустили вітальні листівки до Різдва.

У 2008 році, перед тим як поїхати до Німеччини, Ілона Шитик посіла друге місце в міжнародному конкурсі студентських проектів «Інтер’єр майбутнього». Це дало їй можливість одержати стипендію та право продовжувати освіту на архітектурному факультеті німецького університету.

Як розповідає мати дівчини, Надія Петрівна, в Німеччині Ілона жила в гуртожитку, мала окрему кімнату, була задоволена навчанням, брала участь у конкурсах, які там проводили, й зарекомендувала себе перспективним фахів­цем. Тож її запросили продовжувати навчання в університеті. Водночас вона проходила практику в престижній міжнародній архітектурній компанії «Ассманн», офіс якої розташований у місті Брауншвейг, де їй запропонували місце роботи.

«Усе складалося напрочуд вдало. Але з літа 2009 року змінився стиль нашого спілкування. Ілона раптом попросила не турбувати її впродовж місяця, дати час на роздуми. Вона пояснила, що хоче прийняти правильне рішення, де завершувати навчання — в Україні чи Німеччині», — веде далі Надія Петрівна.

Жінка називає свою родину «на рідкість монолітною» й каже, що вони спілкувалися з донькою по скайпу тричі на день і були в курсі всіх «її життєвих дрібниць». Адже Ілона у них — серйозна й відповідальна, тож вони нічого не запідозрили, коли донька попросила взяти такий тайм–аут. Та потім листи й дзвінки від неї ставали дедалі рідшими. Випадково мати зайшла на літературний сайт і прочитала там сумні вірші Ілони, і це теж неабияк стурбувало батьків дівчини.

Надія Петрівна каже: востаннє вони спілкувалися з Ілоною в березні минулого року по скайпу. Розмовляли години зо дві. Донька була не в університетському гуртожитку, а в невідомій їм кімнаті, що нагадувала лікарняну палату. Під час тієї розмови батьків особливо здивувало, що їхня Ілона, котра завжди стежила за собою, була без звичної для неї доглянутої зачіски, без макіяжу. Коли вони поцікавилися її навчанням, Ілона дивно перепитала: «А кому потрібне те навчання?».

«Вона просила відмовитися від неї»

Мати дівчини зізнається — це особливо здивувало, адже донька «по життю відмінниця». На запитання рідних, де вона знаходиться, Ілона тільки відмахнулася, мовляв, «я у друзів». «Ми намагалися випитати в неї адресу. Але вона відповіла, що не може її назвати. Заявила, що починає нове життя. То була не наша Ілона — недоброзичлива, з агресивним поглядом. Вона просила відмовитися від неї. Практично попрощалася з нами», — витирає сльози Надія Петрівна. І додає: донька пішла з роботи в архітектурній компанії, буквально втекла з гуртожитку, ні з ким не попрощалася, нікому нічого не пояснила, не спілкується й зі своїми друзями. Сама Надія Петрівна дотепер підтримує зв’язки з доньчиними друзями й каже, що ті також шоковані тим, що Ілона безпричинно обірвала з усіма ними зв’язок.

Батьки Ілони Шитик розповідають, що їм удалося за допомогою своїх знайомих поспілкуватися з представниками німецької фірми, в якій їхня донька була на практиці. І там підтвердили: Ілона дійсно терміново, як вона їм пояснила тоді, зібралася в Україну, не стала навіть чекати документи про прохо­дження практики. «Німці вкрай здивовані поведінкою доньки, адже робили ставку на Ілону, розраховуючи, що вона в них працюватиме», — додає батько.

За його словами, в університеті міста Брауншвейг на всі їхні запитання відповідали, що в Ілони все «гут». Інформації не надавали, бо вона конфіденційна. За німецькими законами, Ілона доросла людина, тож навіть батьки нічого не можуть розпитувати про її життя. Але Надія Петрівна та Анатолій Дмитрович за допомогою поліції з’ясували, що донька залишила навчання у виші.

Батьки пригадують: під час остан­ньої розмови було помітно, що Ілона весь час поглядає в один бік. Складалося враження, ніби вона під контролем. Нині рідні дівчини у відчаї: цілий рік вони не мають зв’язку з Ілоною, на послання з дому та не відповіла жодного разу.

«Людей вербують через інтернет–мережу»

Змучені невідомістю черкащани підключили до пошуків Ілони приватного детектива з Москви В’ячеслава Дьоміна. Той переконаний: у цьому випадку йдеться «про класичну форму вербування людей кримінальними структурами». Пан Дьомін стверджує: швидше за все, «працює» якась громадська організація з елементами вірування, основний напрям якої — шахрайство.

«У 80 відсотках випадків людей вербують через iнтернет. І під вплив потрапляють молоді люди від 18 до 28 років, яких шахраї виманюють на зустріч, — стверджує приватний детектив. — Там у чай непомітно додають певні речовини, які не мають ні кольору, ні запаху, але гарантують стовідсоткове навіювання».

Після таких зустрічей, запевняє детектив, адекватна поведінка до людини може повернутися приблизно через місяць. Тоді завербованих людей знову підпоюють. І в такій ситуації шахраї роблять усе, аби не лише розлучити завербовану людину з рідними, а й зробити їх ворогами. Молоду людину переконують: усі неприємності у неї через родичів — батьків, братів чи сестер.

За словами В’ячеслава Дьоміна, рідним завербованих шахраї протягом певного терміну відправляють кілька есемесок, мовляв, «у мене все добре, не турбуйте». Детектив переконаний, що роблять це навмисне, адже в таких випадках правоохоронні органи не мають підстав для порушення кримінальної справи — у людини ж «усе добре».

Приватний детектив, який має чималий досвід у пошуках зниклих людей, в тому числі й у нетрях сект, запевняє: завербованих таким чином жертв використовують для махінацій iз нерухомістю, кредитами, а ще як безкоштовну інтелектуальну робсилу.

До речі, аби розшукати доньку, черкащани Анатолій та Надія Шитики також звернулися по допомогу до редакції «Ждi мєня». Ця передача на Першому каналі російського телебачення недавно вийшла в ефір. Тож батьки Ілони сподіваються, що їм удасться нарешті одержати звістку від своєї доньки. Водночас вони шукають тих, хто опинився в подібній ситуації. Як зазначає В’ячеслав Дьомін, аби завести пошукову справу зi зникнення Ілони Шитик, необхідно зібрати більше десяти подібних випадків. Тоді можна буде говорити про цілеспрямоване «використання маси людей в інтересах шахраїв». «Якщо з вашими рідними сталося подібне, повідомляйте на сайт редакції російської національної служби взаємного пошуку людей «Жді мєня», — закликає приватний детектив.

«Ми вже листуємося з двома такими родинами, котрі мешкають у Німеччині і в яких так само зникли діти. Одна сім’я переїхала туди з Дніпропетровська, інша — з Латвії», — говорить «УМ» Надія Шитик. За її словами, один із батьків, донька якого живе в Мюнхені, орендуючи там квартиру, повідомив, що коли він приїхав до неї, то у квартирі застав незнайому дівчину, яка поводилася досить агресивно. Чоловік пригрозив поліцією, і вона показала паспорт. Це була Ілона Шитик. Після цього дівчина зникла.

...Де тепер Ілона і що з нею — невідомо, але її батьки вірять: їхня донька обов’язково знайдеться й повернеться в свою сім’ю.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>