Яцек Куронь.
Учора вранці у варшавському шпиталі помер після довгої хвороби у віці 70 років Яцек Куронь, політик і публіцист, автор кількох книг, легендарний лідер опозиції комуністичному режиму в часи Польської Народної Республіки, радник незалежної профспілки «Солідарність», міністр праці та соціальної політики в перших посткомуністичних урядах Тадеуша Мазовецького та Ганни Сухоцької, в 1989—2001 роках — депутат Сейму Польщі і, нарешті, великий симпатик та приятель незалежної України. «Велика, мудра і добра людина», — так згадують Яцека Куроня його співробітники та знайомі. А звичайні люди запам'ятали його як приязного, симпатичного, гідного поваги чоловіка, одягненого у джинсову сорочку та з незмінною сигаретою в руці.
У 50-х роках Яцек Куронь закінчив історичний факультет Варшавського університету, належав до Союзу польської молоді (відповідника радянського комсомолу) та Польської робітничої партії (компартії), але в 60-х його шляхи з прихильниками вчення Маркса-Леніна розійшлися. 1964 року він був одним зі співавторів «Відкритого листа до членів ПРП», за що був засуджений до трирічного ув'язнення. 1976 року Куронь заснував опозиційний Комітет захисту робітників, який став предтечею «Солідарності». Пізніше був однією з найважливіших постатей цієї профспілки, її мозковим центром. У часи запровадження воєнного стану на початку 80-х років був інтернований. Загалом відсидів у комуністичних в'язницях десять років.
Колишній лідер «Солідарності» та президент Польщі Лех Валенса визнав учора: «Він був некоронованим королем». Інші польські політики сходяться на думці, що Куронь був однією з найвидатніших особистостей Польщі ХХ століття. За два тижні до смерті Куроню було присвоєно титул «Приятеля людей» за його громадську працю на захист людської гідності. Шість років тому президент Кваснєвський нагородив його найвищою державною відзнакою Польщі — орденом Білого орла, він мав також найвищі державні відзнаки Німеччини — «Великий хрест за заслуги», Франції — орден Почесного легіону та України — орден Ярослава Мудрого.
Яцек Куронь народився у Львові і впродовж усього свого життя був великим приятелем України та українців, неодноразово бував у нашій країні. У себе на батьківщині він був найбільш гарячим пропагандистом польсько-українського єднання та спільного європейського шляху двох сусідніх народів. Інший великий прихильник українсько-польської дружби, багаторічний автор паризького часопису «Культура» (також друкувався в «УМ»), професор Богдан Осадчук так висловився про свого приятеля у березні цього року з нагоди його 70-річчя: «Яцек є одним iз головних будівничих дружби, яку я колись започаткував у Парижі разом з Єжи Гєдройцем. Він зробив багато для того, щоб ця справа, започаткована на еміграції, потрапила в Польщі на добрий грунт. Він належить до вирощувачів цієї початково слабенької рослинки, яка тепер перетворилася на могутнє дерево польсько-української дружби».
На позавчорашній прес–конференції, як «УМ» вже повідомляла, начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Ониськів зазначив, що від наразі незрозумілої недуги померли семеро людей. Однак уже наступного дня, за неофіційною інформацією з компетентних джерел, стало відомо, що в області сталося щонайменше десять летальних випадків. Серед осіб, які померли, — і дві студентки одного з тернопільських вузів. А ще — не менше десятка людей перебувають у лікарнях у важкому стані. >>
«У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!». Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося». >>
Учений зі світовим ім'ям, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Милосердя» 50-річний Георгій Щокін потрапив до лікарні внаслідок побиття. Як повідомив «УМ» керівник центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андрєєв, напад вчинили четверо невідомих, озброєних дерев'яними палицями-кийками. Сталося це позавчора на початку 12-ї години дня. Від нападу пана Щокіна не змогли захистити навіть двоє охоронців, які разом з президентом МАУП потрапили до лікарні. >>
Маршрутні таксі стають дедалі небезпечнішим видом транспорту, адже рідко який тиждень нині вони не фігурують у зведеннях Державтоінспекції. Минулий тиждень не став винятком, відзначившись аж двома ДТП за участю маршруток — на Рівненщині та в Криму. >>
Банк Швеції вчора оголосив прізвища лауреатів Премії з економічних наук ім. Альфреда Нобеля за цей рік. Вона заснована вже після смерті Нобеля, але за своєю значимістю прирівнюється до Нобелівської премії. >>
У суботу в Афганістані відбулися перші демократичні президентські вибори. Інтерес до них був надзвичайний. З 10,5 мільйона мешканців країни з правом голосу до виборчих дільниць з'явилися більше 10 мільйонів. І не побоялися при цьому погроз талібів влаштувати терористичні замахи, не побоялися вистоювання у довжелезних чергах, в яких вони гаяли час, вигукуючи: «Демокрасі, демокрасі!». >>
