Флот Морєва

07.03.2012
Флот Морєва

Усі плавзасоби Володимира Морєва чудово плавають. (Фото автора.)

Колись черкащанин Володимир Морєв хотів стати моряком, як його дядько. Але доля склалася так, що дитяча мрія не здійснилася. Та наперекір їй Володимир усе одно пов’язаний із морем — завдяки своєму хобі. Більше 20 років поспіль він власноруч будує кораблі й сам водить їх Кременчуцьким водосховищем. Правда, його кораблі — зовсім мініатюрні.

 

Коли Морєв «виходить у море» — від глядачів немає відбою

Першим судном Морєва став військовий корабель, другим — річковий трамвайчик, який ще в радянські часи возив Дніпром жителів Черкас. «Коли я побачив той трамвайчик, тоді й засіла думка виготовити копію. Правда, спочатку хотів зробити його більшим, але в ті часи з матеріалами був дефіцит. Тож судно вийшло завдовжки трохи більше метра», — розповідає «УМ» Володимир Борисович. Основу судна він виготовив із дерева, днище зробив із жесті, яку випросив у друзів, котрі працювали на консервному заводі. Всередину поставив мініатюрні двигуни, акумулятори, гвинти. На верхній палубі облаштував столик і чотири лавки, зробив прогулянкову палубу. На плавзасобі навіть дві рятувальні шлюпки та 13 плотів розмістилися! А для повного комплекту виставив у ходовій рубці ще й капітана — для цього згодився маленький чоловічок із зламаної доньчиної іграшки.

Але головне, що вся ця краса, в яку вкладено стільки копіткої роботи, може пливти щойно торкнеться хвиль! Копія річкового трамвайчика не раз брала участь у спортивних змаганнях. Майстер–суднобудівник керував тим плавзасобом за допомогою радіоуправління. Для цього встановив на трамвайчику годинниковий механізм на зразок будильника, заводив пружинку й плавзасіб стартував. Ширина між буйками була всього півметра, але трамвайчик проходив повз них рівно по курсу, і точно через 50 метрів зупинявся, мов укопаний.

Та копія річкового трамвайчика у Морєва й досі на ходу. Стоїть на великій полиці у квартирі, поруч зі швидкісним катером та кількапалубним пасажирським судном; коли починається літній сезон, Володимир час від часу бере свої мініатюрні творіння й виїж­джає з ними на Кременчуцьке море. Тоді від глядачів немає відбою — людям подобається спостерігати за мініатюрним флотом.

«На Дніпро стараюся їздити ввечері. Маю улюблені місця — у Долині Троянд або аж на лівому березі Дніпра. Там і випробовую свої нові моделі», — продовжує Володимир Борисович. Він каже, що кораблі на радіоуправлінні можуть долати великі відстані, якщо по прямій — то й 5 кілометрів пропливуть, головне, аби вистачило зарядки акумуляторів. Швидкість при цьому пристойна, наприклад його модель спортивного катера здатна розганятися до 70 кілометрів.

«Кораблі — моє покликання і відпочинок»

Мініатюрне суднобудування — це захоплення усього життя Морєва. Його ніхто цьому не вчив, опанувати науку суднобудування допомогли книжки, терпіння, зосередженість та практика. Неймовірно, але цей чоловік, який називає себе судномоделістом–копіювальником, працює без будь–яких креслень — усе вимірює на око.

Володимир Борисович пригадує: раніше мав свою майстерню в гаражі, але сусіди–автолюбителі постійно стояли над душею та підказували, як і що зробити. Тому перебрався у квартиру, бо любить тишу й працює тільки вночі, коли дружина з донькою відпочивають. А щоб мати для свого захоплення більше часу, Володимир Борисович влаштувався на роботу охоронцем і трудиться позмінно. «Кораблі — це моє покликання, моє хобі, для мене це не лише задоволення, а й відпочинок», — зізнається Володимир Морєв.

Одна з останніх його робіт — копія яхти, яку майстер назвав «Місячний гонщик». Її мачта сягає двох метрів, а в ходовій рубці можна навіть включати музику, сирену чи гудок. «Судномоделістів–копіювальників по країні нині залишилося півтора десятка, але здебільшого це літні люди», — продовжує Володимир Морєв. Хоча, за його словами, тепер для його незвичайної роботи є більше можливостей — матеріали кращі й купити їх легше. Правда, нині захоплення обходиться значно дорожче.

На виготовлення своїх кораблів Морєв витрачає від кількох місяців до кількох років. Нині він робить модель американського риболовецького траулера, довжина якого сягатиме більше двох метрів. Якою буде його наступна робота, Морєв теж знає — корабельних справ майстер виношує в планах сучасний швидкісний катер, який бігатиме по хвилях уже не на електричному двигуні, як усі попередні його моделі, а на бензиновому.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>