«Хто такі «ДахаБраха?» — запитує жінка на касі, простягаючи гроші за квиток. «Це проект театру «Дах», — відповідають по той бік столу. «Тобто це театр?» — підсумовує жінка. Чую «ні» у відповідь, але подальші пояснення губляться за іншими запитаннями.

— Музика Karbido зовсім інша, ми з такою ще не працювали. І, за великим рахунком, це не наша територія, тому нам було цікаво зайти на неї. Вони уважно підходять до видобування кожного звуку на гітарі, бас–гітарі, там величезна перкусійна кухня, електроніка. Для нас знайшлися додавання шумових атмосфер.

Колись Львовом ходили «нациґовані», або «модняві» (людина, що слідкує за модою), панянки, чоловіки носили «мельоник» (капелюх, циліндр), а заміжні пані мали не коханця, а «аманта». Замість франкового університету був Галицький сейм, а сам Львів закінчувався «Новим світом».

Свій 75–й день народження маестро Мирослав Скорик відзначив ще влітку. Але масштабний фестиваль iз цієї нагоди організатори мудро припасли на осінь. Оскільки навіть на тлі інформаційно–подієвого культурного різноманіття Дням музики Мирослава Скорика, які триватимуть з 13 вересня по 13 жовтня, гарантована підвищена увага не лише професіоналів, а й меломанів різного рівня.

Форум видавців у Львові завжди має романтичний флер: за рахунок атмосфери креативних львівських кав’ярень, за рахунок письменницьких тусовок, тісних сидінь у невеликих приміщеннях старих театрів і пишних залах університету чи «Політехніки». За рахунок дружби між тими, хто видає, пише і читає.

З початком осені Львів кілька днів традиційно нагадував величезний читальний зал: у Палаці мистецтв та його просторому подвір’я — столи, стенди, намети, прилавки видавництв, і між цим усім сновигають натовпи людей, наче в метро.