Закон чи політика?

17.08.2016
Чи чули: кажуть, Міклошів-Бальцеровичів (такої ж думки й політолог В. Фесенко) вже попустило. Наче ось-ось уздріємо очікувані ознаки добробуту й процвітання. «Де там!» — скиглить дисонанс економічної кризи й загрози соціального вибуху. А триклятий «тарифний геноцид»? (О. Ляшко). Ну що, власне, сталося? Перетасували колоду карт та й тільки.
Утім не може не радувати розмах декомунізації, повернення історичної пам’яті. Таки поставили монумент гетьману Івану Мазепі в Полтаві. Не обійшлося й без перегинів. Воістину, зміна світогляду на руїнах відживаючого — річ доволі суперечлива.
Звично нарікаємо на недолугість урядовців. Маючи отакі багатющі природні ресурси (а то — суспільне багатство!), тямущих і працьовитих людей, старцюємо. Проливають кров патріоти, дмуть мильні бульбашки антикорупціонери, геть знемоглися оракули-мольфари. Та ненажери-товстосуми з гарантом Конституції на чолі шаленіють, останні соки з нас висмоктують. 
Після тріумфу Джамали, жертовності Надії Савченко наче відчуваєш друге дихання, присмак політичної цнотливості. Бо колоніальне минуле залишило нам незгладимий слід: думати одне, говорити інше, а робити з примусу. Або хабарництво, що набуло потворних рис, — хіба не звідти? Як і шахрайство, бюрократизм, алкоголізм. То все треба викорчовувати рішуче і завзято. Законними засобами. Як застереження: на заваді наша задавнена схильність до революційного фразерства, де буква закону заміняється галасливістю на кшталт «Багаті поділяться з бідними!».
Загалом правовий нігілізм серйозно гальмує утвердження нашої державності. У народі це звучить просто: «Закон, як дишло, куди повернув — туди й ви­йшло». Тоді як благополучні країни досягли високого життєвого рівня й розвитку демократії тільки завдяки прихильності до закону. Нашому ж Президенту, видно по всьому, нелегко відцуратися від норову генсека. Тим часом «товаріщі бандіти», було, принишклі, нині перетягують канат суспільної значимості. Перейшли-бо в ранг респектабельного прошарку. Та чи успадкували вони притаманні еліті моральні засади, як честь, совість, шляхетність і патріотизм? Ось питання. У протилежному разі — просто розбишаки. Інтелігенція ж поповнила лави плебеїв. Такі невтішні наслідки діяльності  більшості державних мужів та нашої громадянської невибагливості.
Пріоритетність політики, а не права, ймовірно, позначається й на економіці. Схоже-таки, відчуваючи докір сумління, бізнесмен Президент додумався реформувати правоохоронну систему. Поки що, замість новітніх технологій, нарощування виробничих потужностей, нерідко домінують експлуатація, шахрайство, кричуще ігнорування інтересів споживачів. Така думка: може, й справді, на зміну політичному ідеалізму Чорновола—Ющенка приходить період прагматизму. Якби ж тільки без авантюрних замашок. 
Ще в біблійні часи Ісус Христос виганяв міняйлів із храму. І що з того? Поклоніння золотому тільцю нездоланне. То й боротися з ним марно. Залишається вміло спрямувати. На благо людини і суспільства. Та й державницькому поступу, окрім міцного ідеологічного підґрунтя, вкрай необхідне й фінансове. Простіше кажучи, олігархів, які приватизували владу, треба загнуздати і за всяку ціну примусити працювати й для держави. Утім з ідеологізацією слід бути вкрай обережними, аби уникнути помилок минулого, коли національно-визвольний рух  захлинувся у класовому протистоянні. Про що мова? Та у нас навіть середня ланка злочинних угруповань — хабарники, корупціонери, злодії — у неабиякому фаворі. Мовляв, чого там, уміє чоловік жити. Сором’язливо замовчуємо про паразитування. Лишень про чесність, добропорядність у бізнесі якось не прийнято говорити. Про меценатство Терещенків, Ханенків, Симеренків, Харитоненків і поготів. Але ж саме зі щедрості, великодушності починається шляхетність.
Сьогодення диктує зовсім відмінні методи вирішення як суспільних, так і міжнародних проблем. Війни, революції повинні б назавжди відійти в минуле. Бо суперечать гармонійному сенсові буття. Міжнародне право, загалом демократія не сприймають нічийого «вєлічія», імперських амбіцій, що загрожують світовій безпеці. Тільки партнерство, мирне змагання, відносини на рівних. Нагадаймо: принципи мирного співіснування держав із різними соціально-економічними системами проголошено ще на Бандунгській конференції* (1955 р., Індонезія) країн Азії та Африки.
Премудрість мирного суперництва давно вже поцінували шведи. Дещо пізніше — японці та більшість цивілізованих країн. І тільки наш північний сусід та хіба що ІДІЛ перебувають у полоні середньовічного гангстеризму. Хоча й тоді з-за рогу не стріляли, а, як належить лицарям, — у відкритому поєдинку. На зміну ордену мечоносців усе ж приходили братерство, товариство, спілки. По­жвавлювали економіку, торували шлях духовності та засівали зерна національного відродження та народовладдя. Чого ніяк не скажеш про партії. Та й думки різняться. Від словоблуддя про «керівну та спрямовуючу» до «прислужниці капіталу», підвладної  політичній кон’юнктурі, а не волі народу. Більше того: дехто навіть стверджує, що партії сіють суспільний розбрат, протистояння. Може, й справді, схильність до гегемонізму чи схибленість на колективізмі провокують конфлікти. Принаймні ігноруються права більшості. Та хіба суспільні чи й міжнародні катаклізми не на совісті сильних світу цього?
Через власний політичний дальтонізм ми знову віч-на-віч зіткнулися з бузувірством «русского міра». Тепер доводиться виробляти ефективну стратегію захисту. Аби тільки відстояти власну державу, право називатися українцями, а не московськими холопами. Пам’ятаймо ж повсякденно про свій священний патріотичний обов’язок, як того вимагає бойова обстановка. І воліємо почути нарешті команду: «На Конституцію України рівняйсь! Перед атрибутами Держави струнко! За вільну Україну — в наступ кроком руш!» 
 
* У результаті конференції було створено єдиний фронт народів Азії та Африки. Узгодженою платформою конференції став антиімперіалізм та антиколоніалізм. Підсумковий документ доповнив п’ять принципів мирного співіснування («панча шила») додатково ще такими: повага прав людини, Статуту ООН; територіальної цілісності; визнання рівності всіх рас і націй; відмова від інтервенції, визнання прав кожної країни на колективну та індивідуальну оборону; відмова від агресії проти територіальної цілісності і політичної незалежності тощо. (Ред.)
 
Станіслав ОЛІЙНИК
Михнівці, Лубенський район, Полтавська область