Не «дякуйте нас»

01.02.2017
Хіба безпричинно виникли проблеми Криму та Донбасу?
 
Десяток українських урядів та наші президенти впродовж 25 років робили вигляд, що в нас усе «зер гут», а виявилося, що вони творили найогиднішу антинародну олігархічно-кланову й монополістичну форму держави, яка виявилася найбіднішою в Європі.
 
На Різдвяні свята у село приїхав лікар із Ялти, який тривалий час там працює.
 
Зарплата — 18 тисяч рублів. Хіба Путіну потрібна інша агітація? (18 тис. руб. — це 8,1 — 8,5 тис. грн. (курс постійно плаває).
 
Заради справедливості потрібно зазначити, що з 2017 р. наші лікарі отримуватимуть мінімально 7 тис. грн., а хірурги — значно більше.
 
Слід також брати до уваги, що ціни на продукти, громадський транспорт та комунальні послуги в Росії значно вищі (а в Криму — навіть вищі, ніж у Москві. — Ред.).
 
А що говорити про пенсіонерів. У мене при 45-річному стажі — 2023 грн. пенсія, тепер додали 27 грн. Отже, маю 2015 грн., таким чином, вийшов за межі бідності (ООН установила $5 на день, тобто 150 — на мі­сяць).
 
Колись мій батько говорив: «Є хліб і вода — нема голода». Але доки будемо жити на межі та за межею бідності? У наділеній Богом і природою багатій країні!..
 
З іншого боку, Україна фактично не стала українською: російською друкуються газети, журнали, книжки, російською виходять в ефір теле- та радіоканали, мова спілкування майже скрізь — російська.
 
Село, як генератор українськості в ХVІІІ—ХІХ століттях, перестало бути таким: кількість сіл зменшується, а водночас — і шкіл, садочків, бібліотек. Процес закономірний.
 
Сьогодні немає потреби організовувати ланки жінок для просапування кукурудзи, буряків чи тютюну — механізація.
 
Серпи, коси (не Юлині), терлиці, жорна, ціпи, ступи, веретена, куделі, вироби з глини зайняли місце в музеях.
 
У певній кількості залишаться села за умови створення і підтримки малих та середніх фермерських господарств та ліквідації господарств великих земельних магнатів.
 
Якось зневажливо влада ставиться до питання захисту та розвитку україномовної культури — літератури, історії, мови, традицій тощо.
 
Якщо щось і робиться, то завдяки ініціативі ентузіастів та активістів громадянського суспільства, яке справді змужніло під час та після Революції гідності.
 
Скільки разів урядовці, а іноді й Президент, «дякують нас», замість «дякувати нам, вам, мені» тощо. І ніхто з них не подякує етнічним українцям за їхню працю і терплячість, врешті за те, що дали назву країні — «Україна», що толерантно ставляться до різних прибульців.
 
Натомість наші можновладці полюбляють уживати словосполучення «політична нація», що в сьогоднішніх українських умовах означає «русифікація», адже сучасні європейські нації, які називають себе політичними, творилися на основі етнічних. А ми хочемо бути більшими католиками, ніж Папа Римський.
 
Ще один парадокс: закликаємо зарубіжжя інвестувати в українську економіку, а наші олігархи-монополісти вивозять свої капітали в офшори.
 
Боюсь, що уряд Гройсмана може з усім цим не впоратися, хоча таке бажання є. Але бажання не відповідає можливостям. 
 
Омелян НІМЕЦЬ
смт Кути, Косівський район, 
Івано-Франківська область