ПОЛІТПАРНАС: Лист побратимові на фронт

04.10.2017

Лист побратимові на фронт

Мені не спиться. Думаю: як ти
в степах луганських, віхолах донецьких?
Як ти живеш, коли  у тебе так,
що не підняти й голови до неба.
Я думаю про те, як ти живеш
у бліндажі, в землянці, просто в ямі?
І ллють дощі, і непролазна грязь,
і ти під обстрілами диких окупантів.
Як дихаєш, коли ти у броні?
Виснажує тебе найтяжча праця.
Зарившись в землю, слухаєш її
і думаєш про Україну нашу.
Я думаю, як вижива душа?
Твоя душа, глибока, невмируща?
О, як вона страждає без кінця,
бо убивати — то смертельна мука.
Збагнути хочу, як твоя душа —
крилата і свята, безсмертна, дужа —
вживається із розумом, з буттям?
З тим, що вбивати ворога ти мусиш?
Як ти живеш? Любов в душі жива.
Там, на війні, свої закони й право…
Як ти живеш? Витримуєш той ад?
Ти пишеш: — З Україною у серці.
Як ти живеш? Проходить як душа
всі кола пекла? Де беруться сили
за Україну помирать щодня
і мріяти, і вчитись, і любити?
Як після бою моторошно знать, 
що ти один,
що побратимів вбито?
До неба і до Господа вола
твій голос, твої очі, твоя мука.
Як ти живеш, воюючи на сході?
Де кожен день — у бій без вороття?
Де стільки сили у мого народу
чуму століття путінську сконать?!
Як ти живеш, мій воїне, мій брате,
серед жахіття найманців-катів?
Своїм життям борониш Україну,
життя борониш, європейський світ!
Молюсь за тебе день і ніч, і знову
живу твоїм життям. Храни Господь,
дітей своїх, що обертають землю
до милосердя, миру і надій. 
 
Василь КАЛЧУГІН, 
психолог Глобинської гімназії
Глобине, Полтавська область

  • ...І мислити по-українськи

    Ич, кажуть, непутні держнаймити вболівають не стільки за долю країни, як за власний бізнес. Певно, є на кого оглядатися. Що вони «далєкі от народа», стало притчею во язицех. >>

  • Наймиліша мова — українська

    Днями подячно згадали митрополита Іларіона. У передмові до однієї з моїх найулюбленіших книжок «Дохристиянські вірування українського народу» його авторства, видали яку і в 1965 році, написано: «Огієнко Іван Іванович, 15 січня 1882...» >>

  • Сумний Святий вечір в 45-м...

    Наприкінці 1944 року мене покликали на постій проводу ОУН карпатського краю. Зустрів мене провідник ОУН карпатського краю Роберт і розповів про події в Галичині, а ще, між іншим, сказав, що вирішив провести Святвечір разом із членами ОУН і УПА в селі Космач. >>