«Готуємо з душею, як для найрідніших людей»: дві пенсіонерки пригощають смаколиками контужених та поранених бійців

26.07.2023
«Готуємо з душею, як для найрідніших людей»: дві пенсіонерки пригощають смаколиками контужених та поранених бійців

Олександра Мороз (ліворуч) та Ніна Кісільова щоразу стараються порадувати контужених та поранених бійців чимось смачненьким.

Контужені й поранені військові, які лікуються в одному з медичних закладів Полтави, завжди чекають понеділка, бо вже звикли до того, що цього дня їх навідує 73-річна енергійна пані Олександра Мороз.

 

І не з порожніми руками, а неодмінно привозить усяку домашню смакоту.

 

«Хочеться ж бодай чимось порадувати наших захисників», — говорить жінка.

 

Зізнається: в час, коли вся Україна піднялася на боротьбу з таким лютим ворогом, їй також хотілося почуватися бодай чимось корисною.

 

Тож усе почалося з того, що, торгуючи дріб’язком на ринку в мікрорайоні Половки, вона почала збирати пожертви з таких, як і сама, торговців-пенсіонерів.

 

І так за літо зібрала 9,5 тисячі гривень та передала їх волонтерській команді «Невтомні бабусі», які плетуть маскувальні сітки, а разом із ними передають нашим оборонцям гостинці.

 

Після того як «Невтомні бабусі» взяли шефство над шпиталем, пані Олександра варила для його пацієнтів вареники. А з минулої осені й до цього дня готує домашню їжу для контужених та поранених бійців на постійній основі.

Самого тільки борошна використали понад чотири мішки

Пригадує, що спершу їй допомагали друзі, але довго не витримали. Коли навіть подруги Олександри Федорівни здивовано запитали, навіщо їй усе це потрібно, вона різко порвала з ними будь-які стосунки.

 

«Але мені самій стало важко, — ділиться Олександра Мороз. — Тож звернулася по допомогу до дуже доброї й відповідальної сусідки Ніни Кісільової (вона тільки на рік старша за мене). Удвох стало значно веселіше. Отак відтоді й чаклуємо над каструлями та сковородами разом із нею».


Пані Ніна, у свою чергу, підключила небайдужих жителів села Мачухи Полтавського району, де в неї дача, — ті стали допомагати харчовими продуктами.

 

«Везуть усе: овочі, фрукти — як свіжі, так і консервовані, яйця, м’ясо, молоко, соки тощо», — перелічує жінка.

 

Особливо господині відзначають активність подружжя Олександра та Світлани Ткаченків, а також місцевого фермера Валерія Ігнатова. А ще, знову ж таки, надають посильну допомогу колеги пані Олександри по ринку на Половках, де вона досі збирає пожертви.

 

Окрім того, жителі цього мікрорайону Полтави, знаючи про її самовіддану діяльність, підкидають заморожені ягоди, борошно, цукор, сало, смалець. Передавали й свіжі ягоди полуниці, черешні. Усім цим людям Олександра Мороз та Ніна Кісільова безмежно вдячні.

Олександра Мороз хвалиться, що борщ у них завжди з м’ясом.


«Власне, отут усе й відбувається, — Олександра Федорівна обводить поглядом власну тіснувату кухню площею 8 квадратних метрів. — Спершу готували їжу для одного стаціонарного відділення, де зазвичай лікуються 65-70 контужених військових, а тепер уже постачаємо харчі й для другого, де виходжують іще й поранених бійців. Хоч у нас тільки дві пари рук, та ми з усім справляємося.

 

Скажімо, прокинувшись сьогодні о 4-й годині ранку, я зварила 20-літрову каструлю зеленого борщу зі щавлем. До речі, борщ у нас завжди з м’ясом. Потім підійшла Ніна й почала чистити картоплю на пюре. Разом пошаткували 10 головок капусти, порізали огірки — от бачите, яка величезна миска салату вийшла.

 

Учора ввечері насмажили 2 великі жаровні котлет, а я спекла 100 пампушок із часником та зеленню до борщу. Також бійці зможуть поласувати запеченою в духовці підчеревиною, а ще зараз зваримо аж 10 кілограмів хінкалі — полтавський підприємець азербайджанського походження Тахсін Гусейнзаде раз на тиждень підкидає нам різні напівфабрикати, що мають домашній смак, і хлопці їх дуже люблять. На закуску ж будуть здобні вироби та компот.


Раніше ще більше всього готували, та, оскільки зараз літо, нас попросили трохи зменшити обсяги. Усе готуємо з душею, як для найрідніших людей. Та ні, навіть краще. І коли як відповідальна особа привожу їжу до лікувального закладу та дивлюся в очі хлопців, розмовляю з ними, для мене це такий стимул! І вдень, і вночі думаю, що б іще приготувати їм смачненьке».


За цей час, стверджує пані Олександра, вона з пані Ніною використали 4,5 мішка борошна. Це й не дивно, адже самих тільки пампушок господині спекли понад 2 тисячі. А ще ж готували вареники, рулети, пиріжки, налисники з різною начинкою — всього й не перерахуєш. Жінки зауважують, що страви стараються врізноманітнювати.

Перш ніж з’їсти пампушки, військові цілували їх, вдихали їхній запах

«От минулого разу спекли три великі піци, щоб усім дісталося по шматку, — вони теж дуже смакують хлопцям, а також приготували смачну курятину, 20-літрову каструлю м’ясного рагу, — пригадує Олександра Мороз. — Не забудьте написати й про те, що нам допомагають іще дві полтавки: Надія Висоцька й Таміла Зікєєва, які теж готують для наших підопічних домашню випічку. Коли я, наприклад, вожуся з пиріжками, у такому разі домовляємося, що вони випікатимуть здобу.


Варто додати, що наші захисники дуже задоволені, коли пригощаємо їх смаколиками, щоразу щиро дякують. Це й зрозуміло, адже домашньої їжі нічим не заміниш. Знаєте, коли вперше напекла й привезла хлопцям пампушки, мене вразило те, що вони, перш ніж з’їсти, цілували їх, вдихали їхній запах.


Звичайно, дуже сумно, що в медзакладі лікуються бійці, які за віком мені не тільки в сини, а й в онуки годяться. Якось не ви­тримала й запитала в одного молодюсінького вояка, скільки ж йому років. Враз випроставшись, він серйозно відповів: «Я вже дорослий — мені виповнилося 24 роки. Перед повномасштабною війною встиг закінчити військове училище, а бойове хрещення пройшов у боях за Харків».


Був випадок, коли 50-річний боєць схилив голову на моє плече, і з його очей котилися сльози. Що й казати, ці мужні чоловіки багато чого пережили й побачили на власні очі на цій жорстокій російсько-українській війні. До речі, мій син Сергій від початку повномасштабної війни здійснює транспортування поранених бійців на лікування до закладів охорони здоров’я».

Пані Олександра стверджує, що військові постійно щиро дякують
за домашні смаколики.
Фото автора та надане волонтерською командою «Невтомні бабусі».


Бесідуючи зі мною, мої співрозмовниці метушаться, вправно порядкуючи біля газової плити. Звернувши увагу на те, що на ній водночас горять усі 4 конфорки, допитуюся в Олександри Федорівни, скільки ж блакитного палива, а також води й електроенергії вона використовує за місяць.

 

У відповідь жінка усміхається: «Відверто кажучи, мене це не цікавить (хоч не приховуватиму: держава надає мені субсидію). Головне — аби лишень настала перемога та наші захисники були живі та здорові. Бійці, з якими спілкуюся, в один голос заявляють: «Перемога неодмінно буде за нами», і я їм вірю.

 

Але, користуючись нагодою, хотіла б звернутися до полтавців: усі нині дуже хочуть перемоги, тож нехай не ховаються, не будуть байдужими, адже гуртом і москаля легше бити. Аби щось приготувати для хлопців, нам увесь час потрібні харчові продукти, а отже, будь-яка допомога незайва.

 

Принести провізію можна до приміщення філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської територіальної громади, що давно стала осередком волонтерського руху. Також можна звертатися безпосередньо до мене, зателефонувавши на номер мобільного телефону: (050)195-03-29».


Насамкінець пані Олександра демонструє подарований їй на день народження прапор України. «От подивіться, скільки на­писів лишили на ньому бійці», — хвалиться вона святинею.

 

Багато написів схожі, тож наведу тільки окремі з них: «Дякуємо Федорівні за смаколики», «Вдячні за піклування та смакоту», «Усі разом ми переможемо», «Усе буде Україна!».


«Поки Боженька дає нам сили, і далі готуватимемо домашні страви для бійців, які проливають за нас свою кров, — підсумовує небагатослівна пані Ніна. — І в нас немає жодних проблем — маємо їх хіба що тоді, коли холодильник стає порожнім. Бо самі розумієте, коли готуєш їжу на таку велику кількість їдців, і розхід продуктів дуже значний».