Днями в Луганську сталася, без перебільшення, політична сенсація: в обласній раді сформувалася пропрезидентська, тобто «помаранчева», більшість. Вона не лише утворилася де-факто, а й засвідчила своє народження в письмовому вигляді: координатор більшості Едуард Дідоренко підписав угоду з головою обласної державної адміністрації Олексієм Даниловим.
Формально документ спрямований на соціальне партнерство, громадську злагоду та соціально-економічний розвиток рідної області: «Враховуючи важливість, масштаби та багатогранність проблем регіону, сторони беруть на себе обов'язки об'єднати зусилля щодо прийняття рішень, які відповідають інтересам держави та населення регіону, спрямовані на консолідацію суспільства, підтримку дій та рішень Президента України, мають визначену соціальну спрямованість. Сторони запрошують усіх депутатів обласної ради, які вболівають за майбутнє країни й Луганщини та небайдужі до долі співвітчизників, приєднатися до угоди».
Схоже на те, що самою декларативною угодою справа не обмежиться. На зборах нової луганської більшості було вирішено, зокрема, ініціювати заміну всіх голів комісій ради і всіх керівників обласних комунальних підприємств. Це вже майже революція регіонального масштабу. Під загрозою скинення навіть голова Луганської обласної ради Віктор Тихонов. Поки країною кермував Кучма, позиції його особистого друга здавалися непохитними, і Тихонов міг творити в межах області все, що йому заманеться (знамениті луганські путчі — справа його рук). Депутати голосували за підготовлені головою проекти рішень майже одностайно (включно із рішенням щодо ініціювання створення окремої фінансово-грошової та податкової систем т.зв. ПіСУАРу, яке ледь не зруйнувало банківську систему країни наприкінці листопада минулого року). Під головуванням Тихонова проходили шабаші в Сіверськодонецьку та Харкові тощо. Можна було б довго перераховувати його гріхи перед державою та нацією, однак однозначно прогнозувати остаточне повалення Віктора Миколайовича складно. Одного разу він уже «валився» як перший секретар Луганського міськкому КПУ в 1991 році — однак за чотири роки знову сплив на поверхню. Тепер же може й зовсім не тонути, а вчасно перебігти на бік переможця.
«Останнім часом мусуються чутки про мою відставку. Я хочу підкреслити, що не збираюся йти з посади, бо ніколи не служив якимось кланам, а служив Батьківщині. Але якщо депутати хочуть висловити мені свою недовіру, прошу їх проголосувати за включення питання про дострокове припинення моїх повноважень до порядку денного», — заявив Тихонов на черговій сесії облради 28 квітня. «За» це проголосував аж один депутат. Більше того, затим депутати проголосували за запропонований головою мораторій на відставку голів облради та обладміністрації на час, що лишився до виборів-2006.
Утім очевидно, що колишньої впливовості надобережний Віктор Тихонов уже не відновить у жодному разі. Навіть якщо в останній момент скочить на підніжку, скажімо, потягу під назвою «Народна партія ім. Володимира Литвина» (а голова Луганської облради ще підробляє керівником однієї із загальноукраїнських асоціацій місцевого самоврядування). До речі, такий крок дозволить йому не лише здійснити подвиг самозбереження, а й зберегти політичне обличчя. Частково. Не опозиція, але й не влада в чистому вигляді. Уявити ж Тихонова на «барикадах» (хоча б у вигляді президії з'їзду якої-небудь Партії регіонів, за прикладом його «подєльніка» Єфремова) дуже важко.
Загалом, можна було б навіть сказати, що еліта «червоного», проросійськи налаштованого регіону перейшла на бік «бандерівця» Ющенка (як оцінює його більшість луганців). Але суть не в цьому. Тихонов чи Єфремов, як і, скажімо, Медведчук із Януковичем, — геніальні кар'єристи, однак нікчемні стратеги. Система влади при «кучмізмі» вибудовувалася на принципах бюрократичної доцільності й, зрештою, зіграла з ними злий жарт. Вони спромоглися досягти того, аби більшiсть в місцевих радах складалася з чиновників обл- та райадміністрацій, а також інших підневільних осіб. Особи ж ці підневільними так і залишилися, нікуди не ділася і їхня сервільна психологія. Зате змінилося начальство, яке отой сервілізм колись відчуло на власній шкурі. То як же ж ним не скористатися із благородною метою? Ось і весь секрет луганського фокусу.
Хоча є й нюанси. Скажімо, одні зі зборів луганської більшості проводив уже відставлений від посади голови Новоайдарської райдержадміністрації Микола Михайловський. А координатор Едуард Дідоренко, генерал-полковник міліції, майже відставлений від керування Луганською академією внутрішніх справ.
Едуард Олексійович, на відміну від Тихонова чи Єфремова, — особистість дійсно непересічна. Коли у Фергані узбеки різали турків-месхетинців (1989 рік), він працював начальником Ферганського УВС. У тому ж році його направили з Узбекистану на Батьківщину, в Луганськ, — на таку ж посаду, а наступного року обрали до Верховної Ради Української РСР. Причому довіреною особою Дідоренка був ні хто інший, як першовідкривач мафії на теренах СРСР, народний депутат СРСР від Луганська Юрій Щекочихін.
Характерно, що, створивши в 1993 році Інститут внутрішніх справ (майбутню академію), Дідоренко забрав до себе мало не всю колишню ліберальну опозицію Луганська — істориків, філософів, економістів. Під широким крилом свого ректора вони почувалися затишно й тоді, коли пан Едуард очолював обласний виборчий штаб кандидата Кучми в 1999 році. Можливо, така генеральська гнучкість і забезпечила йому певний психологічний комфорт при зміні табору. Хоча... Самі «більшовики» стверджують, що не відчувають за собою жодної зернини зради «синьо-білим» ідеалам, які відстоювали при Кучмі—Януковичу. Просто ж вони мають дбати про мир і спокій рідного краю...
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
