«Це нес­п­ра­вед­ли­во: тіль­ки-но лю­ди поз­на­йо­ми­ли­ся, по­ча­ли на­ла­год­жу­ва­ти якісь сто­сун­ки, а вже му­сять роз'їж­д­жа­ти­ся», — так про фі­нал трид­цять третьої «Мо­ло­дос­ті» від­гук­нув­ся Пре­зи­дент фес­ти­ва­лю Бог­дан Ступ­ка. Та­кі во­ни, за­ко­ни ді­а­лек­ти­ки, але го­лов­ною емо­ці­єю на це­ре­мо­нії зак­рит­тя «Мо­ло­дос­ті-2003» був, звіс­но, не сум за фес­ти­валь­ни­ми дня­ми, які, на жаль, ми­ну­ли і пов­то­рять­ся ли­ше че­рез рік — 34-та «Мо­ло­дість» від­бу­деть­ся з 23 по 31 жов­т­ня у 2004-му. Ми всі ра­ді­ли за пе­ре­мож­ців, яких виз­на­чи­ло між­на­род­не жу­рі на чо­лі з ре­жи­се­ром з Іра­ну Джа­фа­ром Па­на­гі (до ре­чі, по­ки пан Па­на­гі го­ло­ву­вав на «Мо­ло­дос­ті», йо­го філь­ми пе­ре­ма­га­ли на ін­ших між­на­род­них фес­ти­ва­лях), і зіт­ха­ли з при­во­ду то­го, що го­лов­ні при­зи ук­ра­їн­сь­ких кі­не­ма­тог­ра­фіс­тів, за ве­ли­ким ра­хун­ком, обій­ш­ли.

До 60-річ­чя виз­во­лен­ня Ки­є­ва від на­цис­т­сь­кої оку­па­ці­її, ма­буть, від­бу­деть­ся ба­га­то за­хо­дів, пе­ре­важ­но офі­цій­них. На жаль, усі­єї прав­ди про страш­ні ро­ки оку­па­ції з них діз­на­ти­ся бу­де важ­ко. Са­ме то­му тим, хто не бай­ду­жий до іс­то­рії на­шо­го міс­та, бу­ло б ці­ка­во від­ві­да­ти вис­тав­ку тво­рів зас­лу­же­но­го ху­дож­ни­ка Ук­ра­ї­ни Ге­ор­гія Ва­сильо­ви­ча Ма­ла­ко­ва (1928—1979) «Ки­їв у гріз­ний час», що від­к­ри­ла­ся 22 жов­т­ня в Му­зеї іс­то­рії Ки­є­ва.

То­чок до­ти­ку між по­лі­ти­кою та куль­ту­рою зав­ж­ди бу­ло пре­дос­тат­ньо. Най­по­ка­зо­ві­ший цьо­му прик­лад — наш­вид­ко­руч зби­ті агіт­б­ри­га­ди зі­рок ес­т­ра­ди, які суп­ро­вод­жу­ють по­лі­ти­ків під час марш-кид­ків за го­ло­са­ми елек­то­ра­ту. Ма­є­мо й пер­со­ні­фі­ко­ва­ні прик­ла­ди цих сто­сун­ків: пре­зи­дент Ка­роль Вой­ти­ла пи­ше п'єси, ак­тор Ар­нольд Швар­це­нег­гер пе­ре­ма­гає на ви­бо­рах гу­бер­на­то­ра... А влас­ник ху­дож­ньої га­ле­реї ви­дає «Рус­с­кий спо­соб (тер­ро­ризм и мас-ме­диа в третьем тыся­че­ле­тии)» — та­кий со­бі по­сіб­ник для жур­на­ліс­тів, які ма­ють учи­ти­ся пра­виль­но і ко­рек­т­но вис­віт­лю­ва­ти чер­го­вий те­ро­рис­тич­ний акт. Хо­ча у цьо­му ви­пад­ку все ду­же ло­гіч­но: ві­до­мий га­ле­рист Ма­рат Гель­ман є не менш ві­до­мим по­літ­тех­но­ло­гом.