Другим за рахунком, щоправда, міні-пам'ятником Дюку де Рішельє поповнився у четвер сад скульптур Літературного музею Одеси. Цього разу колишній французький монарх, який був також одним iз перших мерів міста, постав перед нащадками мало не як учасник Гуморини-2004 — у молодіжному джинсовому одязі з бронзовим відблиском, міцно опершись ногами об макет земної кулі. І ніби аж здивувався — просто ж біля ніг валяється чимала перлина, яка, за задумом скульптора Олексія Коп'єва, і є тією самою Одесою. Скульптурна композиція заввишки 90 см, на думку її автора, має нагадувати «про зв'язок епохи Дюка із сучасністю та про те, що Одеса залишається одним із центрів культури й ідей».

Позавчора сплив термін переговорів про об’єднання Кіпру, які проходили в швейцарському гірському курорті Бюргенсток. Якби чотири зацікавлені сторони (грецькі та турецькі кіпріоти, i голови урядів Греції і Туреччини) спромоглися досягти компромісу у справі об’єднання поділеного на південну, грецьку, та північну, турецьку, частини острова до опівночі 31 березня, то 1 травня Кіпр вступив би до ЄС як єдина країна, у випадку відсутності компромісу — до ЄС приймають лише його грецьку частину. Майже цілодобові переговори у середу не давали результату. І тоді о 22.30 в дію вступила «важка артилерія» в особі Генерального секретаря ООН Кофі Аннана.

Прем’єр міністр Франції Жан-П’єр Раффарен позавчора ввечері повідомив президенту Шираку про склад свого нового кабінету. Йдеться, власне, про пересадку в нові крісла старих міністрів. Найбільш сенсаційною зміною є відсторонення Домініка де Вільпена від керівництва міністерством закордонних справ. Цей досвідчений дипломат та запеклий критик війни США в Іраку відтепер керуватиме міністерством внутрішніх справ. Для нього це буде прикрим пониженням, можливо, як оцінює французька преса, навіть приниженням, бо за два роки перебування на чолі французької дипломатичної служби (з травня 2002 року) де Вільпен здобув репутацію найбільшої, після свого німецького колеги Йошки Фішера, зірки європейської дипломатії.

Те, про що так довго жартували журналісти і політики, збувається. «Коли, — писали прогресивні ЗМІ, — буде Рік України в Україні нарешті?» Дожартувалися. З 5 по 10 квітня в Києві, у Будинку кіно, пройде Тиждень українського кіно. Тепер друга частина журналістів починає допитуватися: як це може бути, щоб у своїй країні своє кіно показували лише один тиждень на рік (на 12 років, між іншим)? Як би двозначно не виглядала ця подія мовою протоколу та етикету, українському кіно не до жартів — у прокаті сьогодні не можна побачити жодної вітчизняної стрічки, та й ті, хто бачать ці нечисленні прем'єри «в обмеженому прокаті» (афоризм директора кіностудії імені Довженка Віктора Приходька) — на кіностудії, в Мінкульті чи в Будинку кіно, мають вибирати в рецензіях між патріотизмом і професіоналізмом.

Добрі наміри заслуговують на схвалення. Проте... Добрі утопічні наміри не заслуговують навіть згадки. Тож, коли Кучма вкупі з Мін'юстом обіцяє компенсувати громадянам шкоду, заподіяну злочином, стає трохи сумно... По-перше, злочинів в Україні трапляється стільки, що жодний державний бюджет не витримає їх матеріального відшкодування. По-друге, уже зараз можна уявити собі, якою буде бюрократична тяганина, викликана доведенням того, що вас, шановні «особи, що постраждали від злочинів», насправді пограбували (або, боронь Боже, згвалтували чи намагалася вбити).