Загрози та фейки: чи гарантована європейцям ядерна парасолька США

5 січня в «журналі для нобелівських лавреатів» Science з’явилася стаття авторитетного міжнародного наукового журналіста Річарда Стоуна (до речі, лауреата премії НАН України «За популяризацію науки») «В очікуванні ядерної біди».

 

У ній стисло, але достатньо повно оглянуто ядерні ризики, які спричинило вторгнення росії в Україну, починаючи від 24 лютого 2022 року, коли було окуповано територію Чорнобильської АЕС.

 

Найдокладніше в ній розглянуто ситуацію навколо захопленої росіянами в перші дні війни Запорізької АЕС, яка в 2022-му відіграла чільну роль у конструкціях авторів фейків про «створення української брудної бомби» — як місце, де для такої бомби начебто напрацьовували радіоактивні матеріали.

 

Річард Стоун наголошує: інспектори МАГАТЕ, які працюють на окупованій станції з вересня 2022 року, ніяких слідів роботи над «брудною бомбою» не виявили, але за умови здійснення провокації, співставної за масштабами з висадженням у повітря греблі Каховської ГЕС (цій катастрофі Science присвячує іншу статтю в тому ж номері), станція сама може перетворитися на «велику брудну бомбу».

 

Звернув Річард Стоун увагу на ще одну радіоактивну небезпеку, про яку рідко пишуть ЗМІ, — на 40 млн тонн відходів уранового виробництва, які накопичилися на майданчику Придніпровського хімічного заводу на Дніпропетровщині ще до закриття цього виробництва в 1992 році.

 

До 2022 року з допомогою Євросоюзу місце зберігання відходів було надійно огороджено. Але ракетний удар по цій території може за певних погодних умов підняти хмару радіоактивного пилу, потенційно небезпечну для сусіднього міста Кам’янське.

 

Однак найбільшою небезпекою для України, на думку журналіста, залишається удар російською тактичною ядерною зброєю, чим путін та його оточення раз у раз погрожують. Статтю завершує заклик зупинити «ядерне божевілля».

 

З огляду на вагу журналу Science у міжнародній системі «табелів про ранги» очікуваною була негайна реакція з російського боку. Гендиректор «Росатома» олексій лихачов уже 6 січня запевняв в інтерв’ю телеканалу «Россия 24» про цілковиту безпеку експлуатації ЗАЕС. Він іще раз повторив зроблену раніше заяву, що наявного персоналу цілком досить для надійної роботи станції, єдина загроза для якої начебто виходить від «бойовиків ЗСУ».

 

Реакція з українського боку теж не забарилася. В інтерв’ю Укрінформу 11 січня під час поїздки до Запоріжжя міністр енергетики України Герман Галущенко заявив, що росіяни живуть ілюзією контролю ситуації на ЗАЕС.

 

«Зараз ситуація розвивається погано. Це констатуємо не лише ми, а й експерти МАГАТЕ, які перебувають на станції. Нещодавно була заява МАГАТЕ про недопущення інспекторів до реакторних залів, а це означає, що росіяни приховують реальний стан справ. Він нам відомий. Реальний стан справ називається «деградація устаткування», — підкреслив міністр.

 

Адже устаткування кожної АЕС передбачає проведення постійних робіт для його підтримки. Зараз такі роботи не проводять, а це призводить до деградації. І тому фахів­ці «Росатома» є злочинцями з точки зору міжнародного права, наголосив Глущенко.

Утім ця заява не містить нічого несподіваного. Адже «Росатом» є інтегральною частиною російської машини масового вбивства. Того ж 11 січня в російських ЗМІ промайнуло повідомлення: «Росатом» не лише виконав усе оборонне замовлення, а й представив путіну ініціативні військові розробки.

 

Керівник «Росатома» ліхачов навіть заявив, що «дуже пишається колективом ядерного збройного комплексу, який буквально живе військовим порядком денним».

 

Такі повідомлення слід, напевно, якнайширше тиражувати для тих на Заході, хто досі вважає, що війна війною, а співробітництво з російськими науковими установами, «Роскосмосом», «Росатомом» тощо має продовжуватися в «інтересах світової науки та розвитку технологій».

 

Адже з них зрозуміло, що прихильники співробітництва з росіянами фактично стають співучасниками вбивства мирних українців.

 

Це особливо важливо враховувати тим, хто зараз планує співробітництво з «Росатомом». Цей контрольований особисто путіним концерн є грізною силою, на нього припадає близько третини світового виробництва збагаченого урану. Сьогодні «Росатом» працює над спорудженням 34 енергоблоків в 11 країнах (зокрема, в Китаї, Єгипті та Угорщині).

 

В ЄС діють 20 ядерних блоків російського проєкту ВВЕР (по 2 — в Болгарії та Фінляндії, по 6 — у Чехії та Словаччині, 4 — в Угорщині). Для забезпечення їх паливом «Росатом» планує виробляти твели на спільному підприємстві з французькою державною компанією Framatom SA у німецькому місті Лінген. Для цього на початку 2023 року було створено спеціальну спільну компанію. 

 

Такі новини не несуть нам нічого доброго. Обсяг іноземних замовлень «Росатома» становить зараз близько 140 мільярдів доларів. При цьому концерн, стараннями Угорщини, перебуває поза санкціями ЄС.

 

Очевидно, зробивши рішучий крок до незалежності в газовій сфері, Євросоюз мав би зробити наступний крок саме в сфері атомній — це стало б дошкульним ударом по одній з найважливіших опор російського режиму. 

Станом на початок березня, як розповів журналістам голова НАЕК «Енергоатом» Петро Котін, в Україні рівень загрози аварії на окупованій АЕС оцінюють у 7-8 балів по десятибальній шкалі.

 

Адже обладнання на ЗАЕС повністю деградоване, ремонти не проводять, паливо перевищує допустимі терміни перебування у реакторі, немає зовнішнього енергопостачання. Усі шість реакторів ЗАЕС завантажені паливом.

 

Є відпрацьоване ядерне паливо, яке перебуває в приреакторних басейнах витримки. І також є сухе сховище відпрацьованого ядерного палива — там розміщено понад 150 контейнерів з цим паливом. 

 

Існує також гостра проблема води для охолодження реакторів. Зараз її немає. Потрібно або заповнювати Каховське водосховище, або будувати якісь насосні станції на руслі Дніпра і тягнути воду на станцію. За оптимістичними оцінками, побудова такої станції займе пів року — якщо буде вирішено проблеми з безпекою проведення робіт (чого сьогодні теж ніхто не гарантує).

 

На початку березня рада керуючих МАГАТЕ більшістю голосів підтримала розроблений Україною проєкт резолюції, що, зокрема, закликає росію до термінового виведення всього несанкціонованого персоналу, включно з військовими, із ЗАЕС та до негайного повернення станції під повний контроль компетентних органів України відповідно до чинної ліцензії, виданої Державною інспекцією ядерного регулювання України. Це необхідно для її безпечної та надійної експлуатації.

 

Очільник МАГАТЕ Рафаель Гроссі 6 березня мав розмову з президентом росії путіним у Сочі щодо ситуації на ЗАЕС. Там-таки Гроссі поспілкувався з головою «Росатома» ліхачовим і зустрівся з представниками міноборони та МЗС росії. Після зустрічі голова МАГАТЕ заявив, що переговори були «напруженими». Своєю чергою кремль у короткій заяві написав, що путін «готовий зробити все для забезпечення безпеки, де ми задіяні в атомній енергетиці». 

 

Було видно, що очільник МАГАТЕ виявляє чудеса дипломатії, аби хоч якось продовжити діалог із не схильною до будь-яких діалогів росією. Гроссі не лише тиснув руку кривавому диктатору, а навіть заявив, що усунення українського персоналу начебто не є критичним для безпеки на ЗАЕС (що, вочевидь, не є правдою).

 

Після зустрічей у Сочі чільна міжнародна природоохоронна спільнота «Грінпіс» звинуватила Гроссі в самозаспокоєності і заявила, що перезапуск будь-якого з реакторів ЗАЕС повинен бути повністю виключений.

 

Згідно з заявою «Грінпісу» (який зазвичай намагається оминати суто політичні питання), «МАГАТЕ не повинно грати роль удаваного регулятора в нагляді за російською ядерною бомбою сповільненої дії», а має чітко заявити, що безпечна експлуатація окупованої станції неможлива за визначенням.

 

Водночас російське МЗС виступило з грізною заявою: «Будь-які резолюції, а також заяви офіційних осіб та міжнародних організацій, які закликають до «повернення» ЗАЕС Україні чи встановлення над нею міжнародного контролю, розглядаються нами як спроба зазіхання на суверенітет та територіальну цілісність Росії».

 

Наразі можна констатувати: ситуація навколо ЗАЕС зайшла в глухий кут. Шестирічний термін експлуатації завантаженого в реактори ядерного палива (воно тут двох типів — російської компанії ТВЕЛ та американської «Вестінгауз») завершується.

 

Шанси на те, що заводи-виробники дадуть згоду на його експлуатацію понад норму, — невеликі. Без такої згоди відпрацьоване ядерне паливо, за правилами, потрібно забрати з активних зон усіх шести реакторів. Оскільки кваліфікованого українського персоналу на станції вже не залишилося, як це буде зроблено і де це паливо зберігатиметься надалі — абсолютно незрозуміло.

 

Тим часом будь-який серйозний інцидент на окупованій росіянами Запорізькій АЕС може призвести до зупинки розвитку атомної енергетики в усьо­му світі.

 

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив міністр енергетики Герман Галущенко: «Дехто думає, що ця ситуація із ЗАЕС — інцидент на ній — їх не зачепить. І при цьому вони будують атомну енергетику чи мають відповідні плани. Але це — велика помилка. Адже ренесанс атомної енергетики може закінчитись на Запорізькій атомній електростанції», — зазначив він.

 

Росіяни не були б росіянами, якби не ширили щоразу нові фейки. Після фейків про українську ядерну зброю, українську брудну бомбу та навіть пряме постачання Україні ядерної зброї Заходом (їх докладно оглянуто в нашій аналітичній статті «Зброя судного дня», див. «Україну молоду» від 23 і 30 серпня минулого року) запущено ще один: Штати самі вдарять по Україні ядерною бомбою, щоб приховати її поразку у війні!

 

Цей фейк запущено від імені колишнього аналітика ЦРУ Рея Макговерна («корисних ідіотів» та просто ідіотів завжди охоче використовували різні розвідки) через ютуб-канал Judging Freedom.

 

Начебто для Байдена програти в Україні означає програти на виборах, ЗСУ зазнають однієї поразки за іншою, тому в американських генералів є спокуса запропонувати Байдену вдарити ядерною бомбою по Україні, виграти вибори, а потім якось розрулити цю ситуацію. 

 

Попри те, що безглуздість такої заяви очевидна відразу й навіть не потребує якогось глибшого аналізу, її широко підхопили не лише російські ЗМІ, а й медіа низки східних країн ЄС, зокрема Болгарії. А болгарські «Факти» 5 січня вже навіть підрахували: ракетні удари по Україні під час новорічних свят за руйнівною силою були еквівалентні використанню кількох тактичних ядерних зарядів. І це, на жаль, жодним фейком не є.

 

Ще один фейк було запущено 24 січня через маргінальний австралійський ресурс «Айлендер». У статті під назвою «Чи збирається Зеленський розпочати ядерну війну?» стверджується, начебто ще в листопаді 2023 року новопризначений міністр оборони України Рустем Умєров здійснив таємний візит до багатого на уранові поклади африканського Нігера — звісно ж, для того, щоб домовитися про матеріал для майбутньої української ядерної бомби. 

 

Навіщо взагалі потрібна була така поїздка українського високопосадовця, адже наша держава сама має багаті уранові родовища, — видання промовчало. Ще абсурдніше виглядав би такий візит через те, що в Нігері прийшов до влади відверто проросійський військовий режим. Очевидно, через цю обставину фейк, широко підхоплений російськими ЗМІ, поширення на Заході не набув.

Від фейків росія органічно переходить до погроз. Ще 11 січня колишній номінальний президент рф у 2008–2012 роках, а нині заступник секретаря тамтешнього радбезу дмітрій медвєдєв заявив, що будь-які спроби українців уразити ракетні майданчики в росії наданою Заходом зброєю далекого радіусу можна буде трактувати як підставу для застосування росією ядерної зброї.

 

Підставою для такої погрози стала, очевидно, заява тодішнього речника українських ПС Юрія Ігната про те, що боротися з балістичними ракетами типу С-300 можна, лише знищуючи їхні наземні пускові установки (про плани атаки пускових комплексів російських стратегічних ракет при цьому зовсім не йшлося).

 

Попри те, що дмітрій медвєдєв уже встиг набриднути своїми численними кровожерними заявами і до них на заході почали ставитися з певною іронією, в стрічку новин багатьох ЗМІ ця погроза потрапила.

 

Але агентство «Ройтерз» слушно кваліфікувало її насамперед як чергову спробу кремля змусити Захід зменшити військову підтримку України. Аналогічні повідомлення розповсюдили й інші інформагенції, зокрема турецька «Анадолу».

 

Утім, схоже, медвєдєвське розмахування ядерною дубинкою починає набридати не лише на Заході. У російській «Бізнес газеті» 7 січня несподівану заяву виголосив інший російський «яструб», сергій караганов, який не так давно сам закликав до «превентивного ядерного удару» проти Європи. Але тепер він стверджує: ядерний удар по Україні не вирішить жодних проблем, він, навпаки, викличе серйозні негативні наслідки.

 

«Наші західні супротивники підштовхували нас до того, щоб ми завдали ядерного удару по Україні 10-12 місяців тому. Це викликало б серйозні негативні наслідки і не привело б до рішучих змін для досягнення перемоги. Наскільки я знаю, це була кампанія чорної інформації. Я не уявляю собі, щоб такий варіант розглядався нашим керівництвом», — заявив караганов.

 

Щоправда, відтоді караганов іще раз змінив позицію, заявивши, що Україну таки варто бомбардувати за збиття російських військових літаків.

 

Нарешті, про постійну «технічну готовність» росії до ядерної війни заявив і сам владімір путін. В інтерв’ю він провів і чергову російську «червону лінію»: направлення в Україну військ США, що начебто буде розцінено як «інтервенція на російську територію з усіма наслідками» (з чого дехто зробив висновок, що з потенційною присутністю в Україні французьких військ путін уже психологічно змирився).

 

Водночас російський диктатор заявив, що необхідності застосовувати ядерну зброю у війні проти України ніколи не було і він над цим ніколи й не замислювався. 

Проте російські ядерні погрози таки спричинили певні зрушення в головах на Заході. 3 січня у впливовому виданні Національного інституту публічної політики США з’явилася стаття Міхаеля Рюхле (колишній голова секції кліматичної та енергетичної безпеки НАТО) «Німецькі міркування про європейське ядерне стримування».

 

Ця стаття має промовистий початок: «Повірте, сер, коли людина знає, що її мають повісити за два тижні, це неймовірно концентрує її розум».

 

Добре відомому спостереженню Семюела Джонсона, можливо, більше двох століть, але воно добре підсумовує поточні настрої в деяких частинах європейської, зокрема німецької, стратегічної спільноти.

 

Зіткнувшись із агресивною росією на сході та Сполученими Штатами, які, ймовірно, йдуть до другого президентства Трампа, деякі європейці бояться найгіршого: старий континент, позбавлений «ядерної парасольки» США, залишиться беззахисним перед ядерним шантажем з боку росії. Тому вони намагаються зосередитися на тому, що, на їхню думку, є єдиним виходом із цієї дилеми, — незалежному європейському ядерному стримуванні».

 

Це вже має практичні прояви: в інтерв’ю німецькому тижневику «Ді Цайт» у грудні 2023 року колишній міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер виступив на користь європейського ядерного стримування.

 

Це стало несподіванкою, оскільки саме Фішер, прийшовши на посаду в 1998 році, розпочав кампанію за «політику невикористання ядерної зброї першими» країнами-членами НАТО, а в 2020 році підписав лист із проханням до неядерних союзників НАТО приєднатися до Договору про заборону ядерної зброї.  

 

Однак висновок автора статті є, швидше, песимістичним: незважаючи на те, що заклики до незалежного європейського ядерного стримування здаються декому своєчасними, вони швидко втрачають свою привабливість, коли стають очевидними проблеми реалізації такого амбітного проєкту. Тому, ймовірно, невипадково майже всі пропозиції щодо європейського ядерного арсеналу не передбачають детального обговорення того, як його досягти.

 

Ще одна причина скепсису полягає в тому, що Німеччина, де періодично спливають деякі з цих ідей, не є реальним лідером на шляху до незалежного європейського стримування.

 

Адже ця країна через партійну політику протягом багатьох років залишалася неспроможною навіть ухвалити приземлене рішення оснастити бундесвер озброєними безпілотниками і її оборонний бюджет все ще залишається нижчим за норматив НАТО у два відсотки від ВВП. 

 

Автор статті вважає, що для нової адміністрації США уроки поточної дискусії щодо європейського ядерного стримування повинні бути досить простими: з одного боку, Сполучені Штати повинні продовжувати нагадувати союзникам про їхню відповідальність за перебалансування тягаря трансатлантичної оборони шляхом збільшення власних військових витрат.

 

З іншого боку, Вашингтон повинен також словом і ділом підкреслити свою незмінну відданість розширеному ядерному стримуванню.

 

Якщо наступний президент США не зробить цього, бо таке зобов’язання знову може зробити союзників надто самовдоволеними, іншим чиновникам адміністрації варто порадити розумнішу тактику: запевнити європейців, і особливо німців, що прославлена «ядерна парасолька» США залишиться на місці.

 

Утім лідерство тут несподівано перебрала на себе Франція. У резонансному інтерв’ю чільним французьким телеканалам увечері 14 березня Еммануель Макрон нагадав владіміру путіну: його держава теж має свою ядерну зброю і ядерну доктрину, а тому погрожувати їй — недоречно.

 

 А прецедент грубого порушення принципів нерозповсюження створила вже сама росія, розмістивши тактичну ядерну зброю на території васальної білорусі...

 

Ядерні ризики впродовж минулих місяців неодноразово змінювалися. Як стало нещодавно відомо з інформації CNN (з посиланням на високопоставлених представників адміністрації президента США), наприкінці 2022 року США таки почали «ретельно готуватися» до того, що росія може завдати ядерного удару по Україні.

 

За словами анонімних американських високопосадовців, після російських заяв про те, що Україна начебто створює «брудну бомбу», адміністрація Байдена була реально стурбована тим, що росія може застосувати тактичну ядерну зброю (хоч тональність її публічних коментарів була, радше, заспокійливою).

 

На щастя, у 2022-му оргія на Щекавиці не знадобилася — росіяни використати ядерну зброю не наважилися. Чому так сталося? Скоріше, тому, що заяви росіян від початку були елементом шантажу.

 

А можливо, й тому, що самі росіяни, попри грізні заяви, не були впевнені щодо боєздатності власних зарядів, адже їх випробовування не здійснювали вже кілька десятиліть. Принаймні так вважає український експерт з військової розвідки, полковник запасу СБУ Михайло Притула.

 

Загострення дискусій про незалежне європейське ядерне стримування зараз, коли до дня голосування в США ще понад 7 місяців, засвідчує реальний рівень занепокоєності європейців станом справ. Звісно, ядерними державами залишаються Велика Британія та Франція, але сумарне число їхніх боєголовок на порядок менше від російського. 

 

І за цих умов одним з найочевидніших рецептів для європейців є підвищувати обсяги підтримки України, забезпечуючи наразі власну безпеку конвенційними засобами — і чужими руками. Що вони, в принципі, й роблять на тлі ганебного зволікання з голосуванням про підтримку України в американській палаті представників. 

 

А можливо, європейцям таки варто ризикнути (як порадив їм Макрон) і розмістити в Україні принаймні обмежені контингенти своїх військ (звісно, у глибокому тилу); існує шанс, що це подіє на росію як важливий фактор стримування.

 

Бо путінська росія, попри всю свою огидність і готовність до повсякчасного ядерного шантажу, навряд чи вдасться до першого ядерного удару — добре усвідомлюючи, що навіть Британія з Францією неминуче завдадуть їй у відповідь надзвичайно тяжких втрат та руйнувань. А обмін ядерними ударами між росією та США означатиме кінець людської цивілізації як такої. 

 

Наразі ми можемо констатувати: ядерна російська загроза не є для нас зараз найгострішою, є багато інших значно актуальніших загроз та викликів (і чимало з них мають, на жаль, внутрішнє походження).

 

Тож готуватися до останньої оргії на Щекавиці (як восени 2022-го) явно не варто. Але російські фейки та реальні кроки в ядерній сфері відстежувати, однак, і далі слід дуже ретельно — ядерний монстр спроможний на різні локальні підлості.

 

А ось ситуація на ЗАЕС справді загрозлива і вирішення в найближчій перспективі не має. Причому міжнародний резонанс проблеми починає проявлятися і в неочікуватих місцях.

 

Так, опоненти будівництва АЕС у Казахстані почали говорити не тільки про екологічні ризики й загрозу для здоров’я людей у випадку виникнення нештатної ситуації, а й про те, що у випадку можливої російської агресії станція перетвориться на об’єкт масштабного геополітичного шантажу, як це вже сталося із ЗАЕС.

 

Запровадження європейських санкцій проти «Росатома» — важливого компонента російської «машини убивств» — має стати на найближчий час одним із пріоритетів української дипломатії. 

Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, професор,

Богдан ОЛЕКСЮК, аналітик