Безпекові ігри: Україну схиляють до сірої зони Мінських домовленостей?

14.02.2024
Безпекові ігри: Україну схиляють до сірої зони Мінських домовленостей?

Ексканцлерка ФРН Ангела Меркель та її радник Крістоф Гойсґен: може, час реалізовувати Мінські домовленості?

16 лютого відкривається ювілейна, 60-та, Мюнхенська безпекова конференція — одна з найважливіших у світі зустрічей політиків і експертів (MSC).
 
Основна мета її полягає у зміцненні довіри серед учасників міжнародної безпекової спільноти шляхом постійного та неформального діалогу та сприяння мирному вирішенню конфліктів. 
 
Мюнхенська безпекова конференція — щорічна конференція, яку організовують із 1962 року. Спершу в ній брали участь лише представники країн НАТО, але після розпаду Радянського Союзу до заходу почали долучати й посадовців з України, росії, Китаю та інших країн.
 
Очікується, що цього року захід відвідають близько 50 глав держав і урядів, а також близько 100 міністрів.
 
У 2022 році президент України Володимир Зеленський також брав участь у цій конференції за кілька днів до початку повномасштабного російського вторгнення.
 
Організатори заходу називають російське вторгнення в Україну поворотним моментом, що не лише спричинив величезні страждання в Україні, а й посилив кризи в інших частинах світу.
 
Водночас під цей словесний супровід, схоже, вибудовується схема схиляння України до домовленостей за заздалегідь виписаним (у 2015 році) мінським сценарієм. Такий собі черговий мюнхенський «Мінськ-3».
 
Хоча, як зауважив очільник форуму Крістоф Гойсґен, днями президент росії владімір путін заявив, що не готовий вести переговори з чинною владою України.
 
А поміж рядків Захід лоскоче нерви світовим терористам показовою демонстрацією консолідації та відторгненням офіційних москви і тегерана від міжнародних процесів. Захід грає світоглядними м’язами. А яка роль України?

Без терористів, крайніх правих і лівих популістів ФРН

Уряди росії та Ірану не запрошені на Мюнхенську безпекову конференцію. Оскільки, як зазначив Гойсґен, серйозної готовності в росії до розмови немає.
 
А за словами представників урядів Німеччини і США, Іран також не зацікавлений у проведенні переговорів.
 
Тому від обох цих країн у форумі братимуть участь представники неурядових організацій, а від рф також — політики опозиційні та у вигнанні, представники громадських організацій. 
 
Минулоріч Гойсґен дотримувався такого ж підходу до політичного дрес-коду учасників від росії.
 
Тривалий час звичною практикою було запрошення на конференцію політиків усіх партій, представлених у бундестазі.
 
Гойсґен відмовився від цієї практики ще минулого року. Тож представники крайніх правих та крайніх лівих у Німеччині на захід не потраплять. 
 
«Тоді я сказав, що не хочу стелити червону доріжку для правої екстремістської партії «Альтернатива для Німеччини»», — зауважив Гойсґен. — Вважаю, що моє рішення було правильним — особливо після нещодавніх викриттів».
 
Ідеться про розголос про таємну зустріч між правими екстремістами та політиками «Альтернативи для Німеччини» щодо планів реміграції (повернення населення в місця, звідки воно виїхало).
 
За словами Гойсґена, правій асоціації «Союз цінностей», голова якої Ганс-Георг Маасен планує заснувати партію, також не місце на конференції з безпеки.
 
Також на форумі не буде представників створеної подругою путіна Сарою Вагенкнехт лівої популістської партії «Союз Сари Ваґенкнехт — здоровий глузд і справедливість» (BSW).
 
Зазначається, що ультраправі та крайні ліві відкрито повторюють наративи російської пропаганди та створюють загрози для демократії у Європі, зокрема, завдяки фінансуванню з москви.
 
Ювілейна, 60-та, Мюнхенська безпекова конференція вже вдруге проходитиме в умовах зламу світової архітектури впорядкованого співіснування, спричиненого війною росії проти України та конфліктами на Близькому Сході.
 
Виклики, що постають перед учасниками конференції, вимагають консолідації та чітких рішень у галузі безпеки та оборони.
 
Адже роль рф як основного дестабілізатора світової безпеки полягає не лише у веденні жорстокої війни проти України, а й у гібридних загрозах усій Європі, а також у підбурюванні конфліктів у гарячих точках по всьому світу та співпраці з терористичними режимами. 
 
У цьому контексті підтримка Києва в боротьбі з російською агресією залишається вкрай важливим питанням для збереження стабільності в Європі. 
 
От і угода про «гарантії безпеки» між Україною та Німеччиною може бути підписана цими днями в рамках MSC. Німеччина стане другою країною, яка офіційно закріпить безпекові зобов’язання, озвучені на минулорічному липневому саміті НАТО у Вільнюсі.
 
Першою країною, яка вступила в безпекову угоду з Україною, стала Велика Британія. 
 
Нещодавно аналогічну угоду з Києвом пообіцяв укласти президент Франції Еммануель Макрон.

Мюнхенське задзеркалля

Однак не лише демонстрація, а й реальна консолідована боротьба Європи з російською агресією — це справжнє блокування нових кривавих конфліктів, і не лише тих, що йдуть від путіна, а й від інших диктаторів та їхніх послідовників.
 
Але українці, набувши за достатньо короткий період геополітичного досвіду, що виміряється століттями, усе ж із недовірою ставляться до всіх заяв і намірів, бо чимало з них давно зависли в стані нереалізованих декларацій. Тим більше, що залаштункове тло форуму дає поживу цим сумнівам.
 
Подейкують, Гойсґен пропонує переговори з рашею на базі Мінських угод. Саме він свого часу в статусі радника ексканцлерки ФРН просував разом з Ангелою Меркель ці угоди на користь путіна. 
 
«Для чого тоді їхати президенту України Володимиру Зеленському на Мюнхенську конференцію, якою керує путініст? — обурюється один із читачів «України молодої». — Але якщо почався етап ризикованих гойдалок, брудних договорняків і сумнівних компромісів, то поїздка обґрунтована. І все ж громадянське суспільство повинно висловити свою неприйнятну позицію до таких політико-дипломатичних кульбітів».
 
Німецьке видання Der Tagesspiegel повідомило, що президент України Володимир Зеленський таки планує відвідати Німеччину для участі в Мюнхенській конференції з безпеки.
 
Глава Мюнхенської конференції Крістоф Гойсґен хоч і не підтвердив участь Зеленського в цьому форумі, але зазначив, що організатори намагаються забезпечити присутність президента України.
Минулого року Зеленський виступав на конференції онлайн.

Мінські недодомовленості 

Нагадаємо, Мінські переузгоджені домовленості були підписані 12 лютого 2015 року. Вони включають повне припинення вогню, відведення важкого озброєння (за 16 днів), обмін заручниками (за три тижні), відновлення українського контролю за кордоном з росією.
 
Але в них загорнута хитрість проти Києва. Бо тут зафіксовано потенційну втрату територій, підконтрольних центральній владі України; гарантії недоторканності для терористів і навіть амністію та офіційне їх визнання легітимною владою на підконтрольній бойовикам території Донбасу.
 
Сіра зона — «фактична лінія зіткнень», від якої має відвести важке озброєння українська армія. Але — і це важливо розуміти — норма про відведення стосується лише важкої артилерії. Відводити піхоту ніхто не зобов’язується. Тобто фактично бойовики збережуть контроль над тією територією, яку вони захопили.
 
Водночас, за угодою, ці території не долучаються до «ДНР» та «ЛНР». Це — класична «сіра зона», статус якої досі не визначено.
 
А неконтрольований кордон — головний коридор безперервного постачання до Донбасу російської зброї, військових та найманців.
 
Також тут прописано низку умов, що їх мав би виконати Київ для того, щоб відновити повний контроль над українсько-російським кордоном.
 
Для цього українська влада повинна забезпечити: ухвалення закону про особливий статус окремих територій; проведення місцевих виборів на територіях «ДНР» та «ЛНР» згідно з цим законом.
 
А також — провести конституційну реформу, в рамках якої має бути закріплено особливий статус «народних республік». 
 
На жаль, у цих питаннях позицію проросійських сил підтримали наші європейські партнери. Після проведення місцевих виборів на особливих територіях Київ зобов’язаний буде визнати легітимність керівників терористично-московських адміністрацій та інших.
 
При тому, що чесність проведення таких виборів і коректність підрахунку голосів перебуватиме поза компетенцією центральної влади України.
 
На загони «ДНР» та «ЛНР» за підсумками виборів чекає легалізація, яку Київ, знову ж таки, зобов’язаний визнати.
 
Також у Мінських домовленостях йдеться, що, хоч якими б були результати виборів та дії «нової влади Донбасу», Київ не має права впливу на їхню діяльність.
 
І всі забаганки Донбасу доведеться фінансувати Києву. Тобто сатанинський банкет московії на українському Донбасі має оплатити Київ.
 
Звичайно, угодою передбачено обопільне фінансування — «повне відновлення соціально-економічних зв’язків, включно з соціальними переказами, такими, як виплата пенсій, та іншими виплатамии (надходження і доходи, своєчасна оплата всіх комунальних рахунків, відновлення оподаткування в рамках правового поля України)».
 
Але є підозра, що принаймні на початковий період податкових надходжень від зруйнованої економіки Донбасу, яка, до того ж, перебуває поза оперативним податковим контролем центральної влади, — буде дуже небагато. Та й загалом, усі московські угоди мають нульову цінність.
 
Києву, на жаль, поступитися довелося багато чим, і значна частина провини в цьому — за франко-німецьким тандемом.

Слабкі рішення — не для України

Мабуть, найкраще підсумки тієї Мінської угоди охарактеризувала тодішня президентка Литви, справжній друг України Даля Грибаускайте.
 
«Рішення абсолютно слабке», — наголосила вона. — Основна його частина — це контроль за кордонами. І саме це не було погоджено і не було адекватно вирішено».
 
Позаминулорічний дискурс усередині цивілізованого світу точився загалом довкола того, що робити з росією: чи руйнувати її на окремі маленькі держави, чи все ж таки зберегти росію і, можливо, навіть домовлятися.
 
У минулому році відкритим було питання: що робити з росією після поразки — чи зможуть західні країни вплинути, щоб у рф змінилася влада і країною керували демократи, і хто ці демократи? А в цьому році все більше розмов про організацію перемовин із путіним. 
 
І зовсім не береться до уваги, що не лише розуміння, а й реальні відповідні дії щодо підтримки Києва у боротьбі з фашистською московією — вкрай важливий елемент збереження європейської та світової стабільності й безпеки.