Кожному — своє,

26.08.2004

      З телефонних дзвінків, листів та усних відгуків, що надійшли услід проектові «Батьківщина-13», ми зрозуміли, що зробили одну помилку — не представили авторів, які, нам здавалося, представлення не потребують. Тому — вдивіться ще раз у ці обличчя:

 

      1. Юрій Андрухович — добре відомий письменник, патріарх постмодерністського літугруповання революційної доби БуБаБу, автор романів «Московіада», «Рекреації», «Перверзія», «12 обручів». Видавався у Німеччині, Польщі, Росії, слава Богу, видається ще й українською в Україні. Живе в Івано-Франківську. Є центром явища укрсучліту, названого «станіславський феномен».

 

      2. Тарас Возняк — політолог і культуролог, редактор незалежного культурологічного часопису «Ї», автор книги «Тексти та переклади», власник титулу «Галицький лицар»-2003. Живе тільки у Львові.

 

      3. Павло Вольвач — поет нової доби, автор поетичних збірок «Маргінес», «Кров зухвала», «Бруки і стерні», «Південний Схід», роману «Кляса», а паралельно — журналіст радіо «Свобода». Народжений і вихований містом Запоріжжя, живе в Києві.

 

      4. Володимир Єшкілєв — письменник, культуролог, естет, автор романів «Адепт» (у співавторстві з Гуцуляком), «Пафос», натхненник журнального проекту «Плерома». Один зі «станіславського феномену». Живе, зрозуміло, в Івано-Франківську.

 

      5. Сергій Жадан — поет-«неформал» нової доби, автор кількох збірок віршів, зокрема «Поруйнування Єрусалима», «Історія культури початку століття», збірки оповідань «Біг Мак», роману «Депеш мод». Живе у Харкові.

 

      6. Олександр Ірванець — письменник, автор іронічних віршів і газетної сатири, а також повістей «Рівне/Ровно», «Очамимря». Сформувався у Рівному, живе під Києвом, час від часу пише в «УМ».

 

      7. Євгенія Кононенко — київська письменниця та публіцистка, жінка з двома вищими освітами, з-поміж них і технічною. Перекладає з французької та англійської. Авторка романів «Імітація», «Зрада», книжки київських оповідань.

 

      8. Андрій Курков — відомий письменник, член Англійського пен-клубу, автор численних детективних книжок, зокрема «Милий друг, товариш покійника», «Не приведи мене в Кенгаракс», «Бікфордів світ», «Остання любов космополіта», «Пікнік на льоду», а також кіносценаріїв — до фільмів «Яма», «Єлісейські Поля», «Смерть стороннього». Видається у Франції, Німеччині та Великобританії. Пише російською.

 

      9. Марія Матіос — письменниця, авторка збірки оповідань «Нація», романів «Солодка Даруся», «Бульварний роман», «Фуршет від Марії Матіос» та інших. Родом — з Буковини, живе у Києві.

 

      10. Євген Пашковський — письменник, автор романів «Вечір для ангела», «Щоденний жезл» (Шевченківська премія 2000 року). Народився на Житомирщині, мешкає у Києві.

 

      11. Тарас Прохасько — письменник з гурту «станіславського феномена», автор текстів «Інші дні Анни», «Лексикон таємних знань», «Непрості». За фахом — ботанік. Народився і мешкає в Івано-Франківську.

 

      12. Микола Рябчук — авторитетний перекладач, літературний критик, культуролог, а останнім часом — і політолог. Закінчував Львівську політехніку та Літературний інститут ім. Горького. За останні чотири роки — автор чотирьох праць, зокрема «Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення», «Дилема українського Фауста: громадянське суспільство і розбудова держави», «Дві України».

 

      13. Максим Стріха — перекладач, політолог, активіст партії «Собор», доктор фізико-математичних наук. Автор 60 праць з теорії напівпровідників, книги віршів «Сонети та октави», чотирьох книг перекладів з англійської.

  • Микола РЯБЧУК: Свобода як окраєць хлiба

    Кiлька тижнiв тому у Варшавi менi пощастило переглянути ретроспективу польської кiнокласики — вiд Анджея Вайди та Кшиштофа Зануссi до Казiмєжа Кутца, якого, iз соромом мушу зiзнатися, до того не знав i який, може, саме тому справив на мене найсильнiше враження. Його фiльм пiд назвою «Смерть як окраєць хлiба» (1994) — невибаглива, майже документальна розповiдь про кiлька грудневих днiв 1981 року на однiй iз шахт пiд Катовiце, де розiгралась — не вперше i не востаннє — одвiчна екзистенцiйна драма мiж правдою й силою, вiрою i цинiзмом, людською гiднiстю i брутальним насильством. >>

  • Юрій АНДРУХОВИЧ: Тринадцять слів з розгорнутим трактуванням

    Зараз уже майже ніхто не вірить у те, що Радянський Союз був злом. Отож не цілком зрозуміло, на біса взагалі здалася вся ота незалежність. Це слово, протягом останніх тринадцяти років послідовно й успішно компрометоване, знову потребує реабілітації. Воно вживається стосовно країн, яким на історичному шляху довелося визволятися від чужоземного панування. Тому день незалежності як національне свято існує, наприклад, у США, але не існує у Великобританії (хоч, можливо, в них теж є якийсь день незалежності — від Римської імперії). СРСР був злом, тому що блокував повноцінне існування неросійських націй: нас, українців, у світі наче не було, ми були Russians, позбавленими суб'єктності у світовій історії та політиці, до того ж співвідповідальними за всі злочини радянської системи, як, наприклад, розстріли тінейджерів у Будапешті 1956 року. Край цьому напівкоматозному станові поклала передусім чорнобильська катастрофа, внаслідок якої українські радянські люди дізналися, що в природі існує дещо, могутніше від кремлівського керівництва. Саме так почалася українська ланцюгова — в сенсі розривання ланцюгів — реакція. Це потягло за собою той визвольний переворот у масовій свідомості, котрий увінчався настільки ж масовим голосуванням за незалежність у грудні 1991 року. Її було здобуто дещо зненацька і, умовно кажучи, безкровно. А потім її було вкрадено. >>

  • Олександр ІРВАНЕЦЬ: Кругом тринадцять

    Тринадцять років — це вік пубертатний, перехідний, вік, коли грають гормони, вилазять прищі й хочеться невідомо чого. Коли починають рости вуса й грубішає голос, — це якщо ти хлопчик, або якщо ти дівчинка, тоді ростуть не вуса, а дещо інше. Одразу постає питання: а хто ж тоді вона, Україна — хлопчик чи дівчинка? Судячи з імені жіночого роду і з тієї символічної особини, що зіп'ялась на колону посеред головної столичної площі, вона таки дівчинка. Ну, може, зовсім трішки хлопчик, інколи, вкрай рідко. Значно рідше, аніж хотілося б. >>

  • Андрій КУРКОВ: Вип’ємо за самобутнiсть нашої загадковостi!

    Нещодавно в Парижі один мій добрий знайомий сказав: «Знаєш, на Заході головна проблема в сприйнятті України полягає в тому, що за назвою «Україна» ховається не країна, а територія. Територія, що лежить між Польщею і Росією». >>

  • Євгенія КОНОНЕНКО: Моя Україна

    Я вже була автором кількох досі ще недрукованих відвертих сповідальних есеїв, коли надійшло замовлення написати текст про те, чим для мене є моя Батьківщина. З приводу 13-ї річниці незалежності України. Зрештою, все пишеться якщо не на замовлення, то з приводу. Xіба що приводом, зазвичай, стає не загальновідома дата, а твої особисті обставини. Як виявилося, спроба розібратися, чим, власне, є для тебе твоя земля, призводить чи не до глибших і заплутаніших блукань підвалинами твого єства, ніж коли гранично щиро пишеш про те, чим є для тебе батьки, діти, кохання, творчість. А коли намагаєшся відшукати все те, що пов'язує тебе із твоєю вітчизною, мабуть, найважче знайти саме ту риторику, коли все це не буде ні банальним, ні фальшивим, ні епатажним. >>

  • Тарас ПРОХАСЬКО: Безмежнiсть обмеженого свiту

    Мушу відразу сказати те, що хочу (зробити декларацію, яка є, властиво, суттю того, що буде сказано. Якби щось таке дозволяли правила писання, то, зрештою, те, що я сказати хочу, вмістилося би у цих кілька написаних рядків).
    Отож. України нема. Нема так само, як i не існує чогось такого, що можна було б назвати усім. Або нічим. Бо так само нема нічого без, поза, помимо України. Нема тебе, нема мене... >>